Нідерландські плани щодо притулку: що насправді змінилося восени 2024 року

Восени 2024 року новини про нідерландську політику щодо притулку спричиняли багато тривоги. Уряд обіцяв запровадити найсуворіші правила приймання біженців, оголосити міграційну кризу та швидко змінити систему без звичайної парламентської процедури. Проте між політичними заявами, коаліційними домовленостями та чинними правилами залишалася велика відстань. В ефірі від 28 жовтня 2024 року Світлана Кошек пояснює, від яких початкових планів уряд уже відступив, які пропозиції залишилися та чому українцям теж важливо стежити за цими змінами.

Стаття відображає стан урядових планів і публічних домовленостей на дату ефіру 28 жовтня 2024 року. Більшість описаних заходів тоді ще не була остаточно ухвалена.

Чому міграція стала центральною політичною темою

Попередній уряд Нідерландів розпався, зокрема, через суперечки навколо возз'єднання сімей біженців. Після виборів найбільше голосів отримала партія Герта Вілдерса, а значну підтримку здобули й інші праві сили. Міграція та притулок були одними з головних тем їхніх кампаній, тому нова коаліція представила амбітний план посилення правил.

Водночас до коаліції увійшла партія, яка наполягала, що будь-які зміни мають відповідати нідерландському та європейському законодавству, Конституції й основним правам. Ця умова виявилася принциповою. Політичного бажання недостатньо, якщо для рішення немає юридичних підстав або воно суперечить міжнародним зобов'язанням країни.

Після вступу уряду на посади 2 липня 2024 року частина міністрів зіткнулася з практичними обмеженнями: відсутністю бюджету, складними процедурами та необхідністю узгоджувати рішення з іншими законами. В інших сферах початкові обіцянки поступово пом'якшувалися, але міграційна тема залишалася політично важливою, тому від неї уряд не хотів відмовлятися.

Чому надзвичайний режим не спрацював

Коаліція планувала скористатися положеннями міграційного законодавства, які дозволяють діяти в умовах надзвичайної ситуації. Такий режим дав би уряду можливість тимчасово ухвалювати рішення без повної парламентської процедури. Зазвичай зміни законів мають пройти обговорення і голосування в обох палатах парламенту, а надзвичайний порядок дозволив би частково обійти цей шлях.

Проблема полягала в необхідності довести наявність справжніх надзвичайних обставин. Європейські інституції та юристи не побачили достатніх підстав вважати ситуацію в Нідерландах кризою такого масштабу. Нестачу місць для розміщення можна було пояснити організаційними проблемами, а показники приймання біженців не свідчили, що країна перебуває у винятковому становищі порівняно з іншими державами.

Минали місяці, що також послаблювало аргумент про необхідність негайного надзвичайного втручання. У парламенті та Сенаті не було достатньої підтримки, юристи вимагали переконливого обґрунтування, а представлені міністерством пояснення не розв'язали проблему.

Опозиція пропонувала скористатися прискореною, але звичайною законодавчою процедурою. Спочатку Вілдерс відкидав цей варіант, однак згодом партнери по коаліції домовилися відмовитися від надзвичайного режиму в обмін на жорсткіший пакет заходів, який мали проводити через законодавство.

Головна зміна: станом на дату ефіру йшлося вже не про негайне запровадження надзвичайного стану, а про політичну домовленість щодо майбутніх законів. Навіть за наявності коаліційної більшості окремі положення ще могли зіткнутися з юридичними перешкодами або судовим оскарженням.

Які обмеження залишилися в урядовому пакеті

Однією з ключових пропозицій було скасування постійного дозволу на проживання, який можна отримати через систему притулку. На той момент тимчасовий дозвіл зазвичай видавали на п'ять років, після чого за незмінних обставин був можливий перехід до постійного статусу. У новій моделі пропонувалося видавати дозвіл на три роки й надалі продовжувати його лише доти, доки людина відповідає умовам захисту.

Це означало б, що саме перебування у статусі біженця більше не веде автоматично до постійного проживання. Для довгострокового статусу людині довелося б перейти на іншу підставу. Світлана порівнює це з дозволами, які від початку мають тимчасову мету: незалежно від тривалості перебування людина повинна змінити підставу або виїхати після припинення відповідних умов.

Також планувалося повернути систему подвійного статусу. Раніше Нідерланди розрізняли людей, які зазнавали індивідуального переслідування, і тих, хто тікав від війни як частина ширшої групи. Згодом ці категорії об'єднали, оскільки різні процедури створювали додаткове навантаження на міграційну службу та суди. Восени 2024 року уряд хотів знову розділити статуси та пов'язані з ними права.

Серед інших пропозицій були скорочення можливостей для оскарження, обмеження безоплатної юридичної допомоги, додаткові місця для тримання мігрантів під вартою та кримінальна відповідальність за невиконання остаточного рішення про виїзд. При цьому сама можливість депортувати людину після відмови вже існувала. Основною проблемою часто було не правило, а його виконання, наприклад коли країна походження не приймала людину або неможливо було встановити її громадянство.

Розміщення, кордон і возз'єднання сімей

Коаліція також хотіла скасувати закон про розподіл шукачів притулку між муніципалітетами. Цей механізм зобов'язував громади створювати місця для розміщення, щоб навантаження не концентрувалося лише в кількох пунктах приймання. За наведеним в ефірі порівнянням, після запровадження закону більше муніципалітетів почали відкривати або готувати такі місця.

Скасування цього механізму могло знову посилити переповнення великих центрів. Світлана звертає увагу, що нестача місць сама по собі не доводить надзвичайної міграційної кризи, якщо держава водночас відмовляється від інструмента, який допомагає розподіляти людей країною.

До кінця листопада уряд планував запровадити тимчасовий вибірковий контроль на кордонах із Німеччиною та Бельгією. Шенгенські правила допускають такий захід у виняткових ситуаціях, але він не означає відновлення суцільного кордону. Йдеться про мобільні перевірки на окремих великих дорогах, які можуть змінювати місце і створювати затримки, але не перекривають усі маршрути.

Возз'єднання сімей хотіли наблизити до правил звичайного нідерландського законодавства, обмеживши коло чоловіком або дружиною та неповнолітніми дітьми. Ширші європейські можливості, зокрема для дорослих дітей на утриманні чи інших родичів, планували скоротити. Водночас у новій домовленості не було попередньої ідеї про повну дворічну заборону на возз'єднання.

Чому зміни стосуються й українців

Тимчасовий захист і звичайна процедура притулку - не те саме, але вони пов'язані. Світлана пояснює, що українці реєструвалися через міграційну систему, а спеціальна європейська директива поставила звичайний розгляд заяв на паузу та швидко надала ширші права без стандартного перебування в центрах для шукачів притулку.

Після завершення дії директиви має з'явитися інше рішення на рівні ЄС або національних урядів. Якщо окремого механізму не буде, постане питання переходу до звичайної процедури притулку. Саме тому зміни правил для біженців можуть мати значення і для українців, хоча восени 2024 року вони ще не означали негайної зміни тимчасового захисту.

Світлана не радила достроково переходити зі спеціального захисту до звичайної процедури притулку. У разі ухвалення запропонованих правил такий статус міг би залишатися лише тимчасовим, поновлюватися кожні три роки й не давати прямого переходу до постійного проживання. Це була оцінка можливих наслідків плану, а не повідомлення про вже чинне нове правило.

Окремий тривожний напрям стосувався спроб визнавати частини Сирії безпечними, щоб відмовляти заявникам із цих районів або переглядати вже наданий захист. Правозахисні структури заперечували, що Нідерланди можуть одноосібно зробити такий поділ. Світлана згадує і приклад Норвегії, яка обмежила спеціальний захист для людей із низки українських областей. Однак Норвегія не є членом ЄС, а для держав Євросоюзу визначальними залишалися спільні рішення. Тому цей приклад був радше тривожним прецедентом, а не готовою моделлю для Нідерландів.

Європейський пакт і особисті плани

На тлі гучних національних заяв уже існував погоджений європейський міграційний пакт, який мав запрацювати з 2026 року. Перехідний період був потрібний країнам, щоб підготувати законодавство, процедури та спільні системи. На думку Світлани, спільні правила й база на рівні ЄС можуть працювати ефективніше, ніж суперечливі односторонні кроки окремих урядів.

Станом на 28 жовтня 2024 року більшість описаних заходів залишалася планами та внутрішніми коаліційними домовленостями. Частина з них мала значні шанси перейти до законопроєктів, але строки, остаточний текст і юридична стійкість ще не були відомі.

Для українців головний практичний висновок ефіру полягав не в тому, що всім потрібно обрати один шлях. Людина, яка планує повернення, може зосередитися на роботі та фінансовій підготовці до нього. Тому, хто хоче залишитися, Світлана радила використовувати наявний час для вивчення мови, пошуку стабільного доходу, професійного навчання та переходу на іншу законну підставу, якщо така можливість з'явиться.

Майбутнє людей, які не можуть самостійно себе забезпечувати, на дату ефіру залишалося особливо невизначеним. Політичні заяви ще не давали відповіді для кожної життєвої ситуації. Саме тому важливо було не сприймати кожну гучну новину як уже чинне правило, але й не чекати, що статус автоматично залишиться незмінним. Напрям політики став жорсткішим, однак остаточний результат залежав від законів, судів, європейських рішень і здатності коаліції реалізувати свої домовленості.