Житло для українців в Амстердамі у 2023 році: нові локації та правила переселення

Навесні 2023 року Амстердам продовжував шукати приміщення для тривалішого розміщення українців. Готелі, хостели, кораблі та проживання в приймаючих родинах допомогли швидко надати людям дах над головою, однак не всі ці варіанти підходили для життя протягом кількох років. Світлана Кошек розглянула три заплановані локації та пояснила, хто міг звернутися до муніципалітету з проханням про переселення, а хто не міг самостійно претендувати на місце в гуртожитку.

Матеріал відображає інформацію та плани, озвучені у відео від 9 травня 2023 року. Строки, кількість місць і порядок розміщення описані в історичному контексті цієї публікації.

Нові місця у Веспі

Одну з нових локацій готували у Веспі, що належить до муніципалітету Амстердама. У промисловому парку планували облаштувати будівлю для 150 українців. За оприлюдненим тоді планом, вона мала бути готова на початку вересня, а використовувати її для проживання збиралися протягом двох років.

Навпроти вже діяло інше місце розміщення приблизно для 200 людей. Спочатку відповідну будівлю орендували лише на рік, але згодом домовленість змінили: оренду мали продовжувати кожні шість місяців доти, доки приміщення залишалося потрібним.

На той момент у муніципальних місцях Амстердама перебувало близько 2800 українців. Приблизно 700 із них жили у Веспі, зокрема в готелях і хостелах. Такі приміщення допомагали в екстреній ситуації, але муніципалітет не вважав їх зручним довгостроковим рішенням. Тому він шукав будівлі, які можна було б пристосувати для проживання до трьох років.

У розборі згадувалося, що місто вже мало шість подібних об'єктів загалом на 975 місць. Нова будівля у Веспі мала стати ще одним кроком у цьому напрямі. Водночас навіть поступове відкриття додаткових місць не означало, що місто могло забезпечити бажаним форматом проживання всіх охочих.

Переїзд із тимчасового притулку до переобладнаної будівлі

Ще одну локацію готували в районі Беатрікспарку, майже в центрі Амстердама. Після ремонту там планували розмістити 100 українців на строк до двох років. Ішлося не про приймання нової групи ззовні, а про переселення людей із будівлі, яку використовували як короткостроковий аварійний притулок.

Ремонтні роботи мали розпочатися у травні. Мешканців району та місцевих підприємців заздалегідь повідомили про підготовку об'єкта, можливі перекриття проїзду й інші тимчасові незручності. Переселення планували на кінець року після завершення необхідних робіт.

Цей приклад показував підхід Амстердама до житла в умовах дефіциту вільної землі. У місті складно знайти ділянку для великої кількості нових модульних будинків, тому влада перевіряла наявні споруди та переобладнувала ті, які можна було зробити придатними для проживання.

Окрім приблизно 2800 людей у муніципальних локаціях, за наведеними в ефірі даними, ще близько 3500 українців мешкали в приймаючих родинах. Отже, потреба в житлі була значно більшою за кількість місць, які можна було швидко створити в переобладнаних будівлях.

Локація в Амстердам-Норд

Третій проєкт стосувався тимчасового житла в Амстердам-Норд. Там планували створити загалом 240 місць. Перший житловий блок уже встановили наприкінці лютого, і в ньому могли оселитися 17 українців. Наступні блоки мали з'являтися поступово, щоб у підсумку розмістити всю заплановану кількість людей.

За інформацією, яку розбирала Світлана, ці будинки передбачалося використовувати щонайменше три роки. На відміну від переобладнаних готелів або аварійних притулків, тут ішлося про окремі житлові блоки. Проте цей проєкт також не розв'язував загальну проблему нестачі житла в Амстердамі.

Різні формати доповнювали один одного: частину людей розміщували в наявних будівлях, частину переводили до відремонтованих приміщень, а там, де це було можливо, встановлювали тимчасові житлові блоки. Спільною метою було створення умов, придатніших для тривалішого життя, ніж кімната в готелі, хостелі чи на кораблі.

Чому місце в гуртожитку не можна було просто замовити

Амстердам планував збільшувати кількість групових місць проживання гуртожиткового типу, де мешканці могли самостійно готувати їжу. Але можливостей було значно менше, ніж людей, які хотіли б туди переїхати. Тому муніципалітет сам визначав, кому пропонувати такі місця.

Для людей, які вже перебували в готелі, хостелі або на кораблі, окремо подавати заявку на гуртожиток не потрібно було. Муніципалітет оцінював особисту ситуацію та наявні можливості. Якщо людину вважали відповідним кандидатом для конкретного об'єкта, з нею мали зв'язатися самостійно.

Важливе обмеження: звичайного списку очікування на гуртожиток не існувало. Людина не могла самостійно записатися до черги або обрати бажану будівлю. Рішення залежало не лише від її побажання, а й від обставин, складу родини, потреб та характеристик доступного місця.

Що могли зробити мешканці приймаючих родин

Окрема форма призначалася для українців, які вже проживали в межах муніципалітету Амстердама у приймаючої родини, але більше не могли або не хотіли залишатися там. За поясненням у відео, заявник мав підпадати під дію тимчасового захисту та вже мешкати саме в муніципалітеті Амстердама.

Після заповнення форми муніципалітет міг запропонувати звичайну доступну локацію: кімнату в готелі, хостелі або на кораблі. Подання форми саме по собі не давало права одразу переїхати до гуртожитку. Воно лише повідомляло місту, що людині потрібне інше місце проживання.

Прямий переїзд із приватного будинку до гуртожитку, минаючи первинне муніципальне розміщення, допускався лише у виняткових ситуаціях. Серед прикладів у розборі були особливі медичні потреби, необхідність приєднатися до близької родини, яка вже мешкала в гуртожитку, або інші надзвичайно складні обставини. У такому разі потрібно було окремо написати муніципалітету та пояснити ситуацію.

Житло створювали поступово, але його бракувало

Плани 2023 року показували, що Амстердам намагався відходити від суто екстреного розміщення та створювати місця, придатні для проживання протягом двох або трьох років. Для цього ремонтували будівлі, продовжували оренду наявних об'єктів і встановлювали житлові блоки.

Водночас ключове обмеження залишалося незмінним: нових місць було менше, ніж потенційних мешканців. Тому сам факт відкриття чергової локації не означав вільного вибору або автоматичного переселення. Для людей у приймаючих родинах діяло звернення щодо базового муніципального розміщення, а рішення про переведення до гуртожитку місто ухвалювало окремо з урахуванням конкретної ситуації та доступного житла.