Від першої роботи до свого місця: як українцям розвиватися на ринку праці Нідерландів

Багато українців у Нідерландах уже знайшли першу роботу, але часто вона не відповідає їхній освіті, досвіду чи професійним планам. Тепер увага поступово зміщується від самого факту зайнятості до наступного кроку: як перейти від тимчасової або низькооплачуваної роботи до фахової, стійкої зайнятості. Світлана Кошек розглядає нові матеріали для працівників, роботодавців і муніципалітетів та пояснює, що цей перехід залежить не лише від державних програм. Людині також доведеться самій обирати напрям, вчитися і проявляти ініціативу.

Стаття відображає зміст ефіру від 14 травня 2025 року. Згадані показники, програми, очікування та невирішені питання передано в межах інформації, доступної на цю дату.

Чому йдеться вже не просто про будь-яку роботу

За наведеними в ефірі даними, 79% переміщених українців у Нідерландах мають вік від 15 до 65 років. Серед цієї групи 59% уже працюють, однак значна частина зайнята через агентства або в торгівлі, транспорті, готельно-ресторанній сфері та прибиранні. Водночас 51% українців мають університетську освіту.

Це створює помітний розрив між кваліфікацією людей і роботою, яку вони виконують. Нідерландам потрібні працівники, а серед українців є люди з освітою та професійним досвідом, які поки не можуть повною мірою їх застосувати. Саме цей невикористаний потенціал став одним із головних предметів нових матеріалів Міністерства соціальних справ і зайнятості.

Документи адресовані трьом сторонам: самим українцям, роботодавцям, а також муніципалітетам і організаціям-посередникам. Для українців підготовлено послідовність кроків до роботи, яка їм підходить. Роботодавцям показують досвід залучення українських фахівців, а місцевим організаціям пропонують активніше з'єднувати людей із відповідними вакансіями та навчальними можливостями.

Зміна акценту: перший етап був переважно про те, щоб люди взагалі почали працювати. Наступний має допомогти їм закріпитися в суспільстві, перейти до самостійного забезпечення та знайти місце, де їхні знання справді потрібні.

Активність відкриває професійні можливості

Один із прикладів в ефірі стосується українки, яка раніше керувала аптекою в Києві. У Нідерландах вона спочатку працювала в лабораторії, а потім самостійно почала шукати аптеки поруч і звернулася до потенційного роботодавця. Її ініціативність справила позитивне враження. Після успішного працевлаштування вона допомогла знайти інших українських працівників для кількох аптек, а згодом разом із роботодавцем долучилася до створення посередницької ініціативи для медичних фахівців.

Ця історія показує, як пошук однієї роботи може перерости в ширшу професійну роль. Вирішальним було не очікування готової пропозиції, а самостійний пошук, звернення до роботодавця і використання контактів української спільноти.

Інший роботодавець, якому бракувало людей у логістиці, звернувся до муніципалітету, бо не знав, як знайти кандидатів серед мешканців української локації. Після інформаційної кампанії охочих виявилося настільки багато, що організували окремий день знайомства. Такі приклади демонструють, що бар'єр буває з обох боків: українці не завжди знають, де шукати фахову роботу, а роботодавці не завжди розуміють, як до них звернутися.

Однак підтримка не означає, що людину проведуть за руку через увесь процес. Світлана наголошує: у Нідерландах запропонують варіанти, пояснять умови та допоможуть у вибраному напрямі, але рішення і практичні кроки залишаються відповідальністю самої людини.

Мова важлива, але не пояснює всіх труднощів

Незнання нідерландської мови залишається великим бар'єром, особливо на початку. Проте роботодавці вказують і на іншу проблему: відмінності в робочій культурі. Людина може мати потрібну освіту, але не розуміти, як у місцевому колективі сприймають інструкції, ініціативу, зворотний зв'язок і відповідальність.

Один роботодавець зауважив, що деякі працівники, завершивши завдання, просто чекають, поки їм дадуть наступне, замість того щоб запитати, чим ще можна допомогти. Для професійного зростання така пасивність стає обмеженням. Якщо людина прагне не просто втриматися на першій роботі, а перейти на вищий рівень, їй варто самій шукати завдання, ставити запитання і показувати готовність розвиватися.

Водночас ініціатива не означає ігнорування правил. Світлана описує поширену реакцію, коли працівник перериває пояснення словами, що вже все знає, а потім пропускає важливу деталь інструкції. У нідерландському робочому середовищі навіть невелика вимога може бути частиною цілого процесу. Якщо вона записана, очікується, що її виконають.

Важлива відмінність: порушити встановлений порядок на власний розсуд і запропонувати його обґрунтоване поліпшення - не одне й те саме. У першому випадку працівник не дотримується правил. У другому він пояснює, що саме можна змінити, яку користь це дасть і чому результат не постраждає.

М'яке формулювання теж може бути вказівкою

В українській робочій культурі стосунки між керівником і підлеглим нерідко будуються на прямих наказах. У Нідерландах керівник частіше говорить у формі пропозиції або спільного рішення: «давай зробимо так». Український працівник може сприйняти це як необов'язкову пораду, хоча фактично йдеться про робоче завдання.

Така мовна форма залишає простір для іншої думки, але від працівника очікують або виконання, або аргументованого пояснення, чому краще діяти інакше. Тому важливо не лише перекладати слова, а й розуміти функцію висловлювання. Ввічливість і м'який тон не скасовують домовленості.

Так само нормально просити допомоги. Світлана помічає, що люди іноді довго намагаються розібратися самі або запитують випадкового знайомого, хоча могли б звернутися до відповідального колеги. Страх здатися некомпетентним лише затягує проблему. Запитання показує, що працівник хоче навчитися і виконати завдання правильно.

Домовленість означає відповідальність

Окрема частина професійної культури - ставлення до часу й обіцянок. Якщо людина запізнюється навіть на кілька хвилин, очікується, що вона попередить. Це не формальність, а повага до часу іншого, який також планує свій день.

Те саме стосується усних домовленостей. Якщо сторони погодили, що щось буде зроблено певним чином, на це розраховують. Недотримання домовленості може не спричинити прямого конфлікту: працівникові не завжди одразу скажуть про невдоволення. Але повторювані порушення впливають на довіру і можуть мати наслідки під час продовження контракту.

Ініціативу теж важливо подавати правильно. Замість того щоб заявляти колезі, що він усе робить неправильно, краще підготувати конкретну пропозицію і звернутися до людини, відповідальної за процес. Світлана наводить власний приклад: вона створила шаблон таблиці, який скорочував роботу з двох днів до години. Колега зупинив її від самостійного розсилання шаблону, і спочатку рішення представили керівниці відділу. Після погодження зміна стала офіційним поліпшенням процесу, а не особистою вимогою стажерки до інших підрозділів.

Підтримка працює разом з особистим вибором

Муніципалітетам рекомендують заохочувати роботодавців організовувати мовні та професійні курси. На такі напрями передбачаються державні кошти, хоча на дату ефіру Світлана ще не бачила окремих субсидій роботодавцям саме за інтеграцію українців. Вона очікує, що відповідних ініціатив ставатиме більше, адже не кожна компанія може повністю оплачувати навчання самостійно.

Для тих, кому важко одразу знайти роботу через вік, нестачу мови або відсутність місцевих контактів, одним зі стартових варіантів може бути волонтерство. Воно дає мовну практику, знайомства і можливість показати себе в реальній справі. Це не гарантія працевлаштування, але спосіб вийти з ізоляції та сформувати коло людей, які вже знають, як людина працює.

Головний заклик Світлани - не відкладати розвиток до остаточного рішення про майбутній статус. Невизначеними залишалися назва можливого дозволу на проживання, строк його дії та умови подальшого переходу. Але втрачені роки навчання не повернуться автоматично після появи документа.

Мова, місцева освіта, практичні навички та професійні контакти потрібні незалежно від назви майбутнього статусу. Перехід до самостійного життя може бути складним, особливо коли доведеться повністю оплачувати житло та інші витрати. Саме тому підготовку варто починати до цього моменту. Допомога і програми можуть відкрити двері, але пройти шлях від першої випадкової роботи до свого професійного місця людина має власними кроками.