Міграційні обіцянки нідерландських партій у 2024 році: що планували змінити і чому це ще не було законом

У травні 2024 року нідерландські партії, які домовлялися про спільну роботу після виборів, представили угоду про основні напрями політики. Одне з центральних місць у ній посіла міграція: автори документа хотіли скоротити приплив шукачів притулку, посилити контроль за іншими видами міграції та зробити умови перебування в країні суворішими. Водночас Світлана Кошек наголошувала, що йшлося лише про політичні наміри. Сам документ не змінював правил і не створював нових обов'язків для людей.

Стаття відображає зміст ефіру від 20 травня 2024 року та політичні пропозиції, відомі на цю дату. Описані наміри не слід сприймати як актуальний виклад чинного законодавства.

Політична угода, а не чинний закон

Документ обсягом 26 сторінок визначав головні напрями, щодо яких партії змогли домовитися. Для реалізації кожного з них ще були потрібні законопроєкти, урядові рішення, голосування парламенту та інші передбачені процедури. Окремі заходи також могли суперечити європейському законодавству або стати предметом судового оскарження.

Тому гучні формулювання не слід було сприймати як правила, що вже набули чинності. На дату ефіру ще навіть формувався новий уряд, а життєздатність співпраці між партіями викликала сумніви. Світлана розглядала документ передусім як показник політичного вектора: які зміни нова більшість хотіла просувати і де могли виникнути практичні чи юридичні перешкоди.

Головний висновок: напрям на посилення міграційної політики був очевидним, але строки, остаточний зміст і навіть можливість реалізації багатьох пунктів залишалися невизначеними.

Притулок: менше схвалень і швидше повернення

Автори угоди заявили про намір тимчасово застосувати кризові заходи та суттєво обмежити приймання нових шукачів притулку. Світлана ставилася до можливості повної зупинки скептично, оскільки Нідерланди вже намагалися домогтися окремого режиму, а європейські правила обмежували свободу таких рішень.

Більш реалістичними виглядали зміни всередині самої процедури. Планувалося скоротити юридичну допомогу, обмежити можливості повторного оскарження та швидше повертати людей після остаточної відмови. Для заявників із низькими шансами на позитивне рішення пропонували окремі місця із суворішим, частково закритим режимом. Відмова співпрацювати під час повернення могла стати правопорушенням, хоча Світлана сумнівалася, чи пройде така норма юридичну перевірку.

Змінити хотіли й підхід до доказів. За описаною логікою міграційна служба мала б не доводити відсутність загрози, а виходити з того, що заявник сам повинен підтвердити небезпеку для себе. Окремо пропонували карати за навмисне знищення документів, посилити перевірки особи та швидше повертати тих, кому вже відмовила інша держава ЄС.

Ще один намір полягав у зниженні частки позитивних рішень із рівня вище середнього в Європі до рівня нижче середнього. Загальна політична логіка була прямою: зробити Нідерланди менш привабливим напрямком для подання заяви на притулок.

Два статуси і тимчасовий характер захисту

Особливо суттєвою Світлана називала ідею повернути дворівневу систему. Людей, які масово тікають від війни, хотіли відокремити від тих, хто зазнає індивідуального переслідування через особисті обставини. Для першої групи статус мали намір зберігати тимчасовим, без автоматичного перетворення на постійне право проживання.

Також пропонували скасувати безстроковий дозвіл на проживання саме на підставі притулку. За тодішніми правилами після певного періоду тимчасовий статус міг вести до постійного. Угода показувала намір розірвати цей прямий зв'язок, хоча для цього ще потрібно було змінити законодавство.

Возз'єднання сімей для людей під додатковим захистом хотіли обмежити нідерландським, вужчим визначенням сім'ї. Світлана пояснювала, що в національній системі зазвичай ідеться про подружжя та неповнолітніх дітей, тоді як європейські правила могли охоплювати ширше коло родичів за певних умов. Чи дозволив би ЄС такий відступ, на дату ефіру було невідомо.

Кордони, безпечні регіони та розміщення

Угода передбачала посилення мобільного контролю на кордонах із Німеччиною та Бельгією. Йшлося не про відновлення постійних прикордонних пунктів, а про частіші вибіркові перевірки на дорогах. Людей без права перебування в Нідерландах пропонували повертати до сусідньої країни, звідки вони в'їхали. Практичний висновок Світлани був простим: під час поїздок необхідно мати чинні документи та не покладатися на припущення щодо свого статусу.

Важливим був і пункт про розширення поняття безпечної країни. Безпечною могли визнавати не лише всю державу, а й окремі її частини. Для українців це мало значення як можливий майбутній напрям політики, але не як негайна зміна. Світлана прямо зазначала, що на дату ефіру цей задум ні на кого одразу не впливав, а можливість застосовувати його на підставі неопублікованих офіційних оцінок викликала серйозні питання.

Окремо партії хотіли скасувати закон про розподіл шукачів притулку між муніципалітетами. Замість ширшого розселення пропонувалася більша концентрація людей у визначених місцях. Це могло спростити управління системою, але не давало відповіді на проблему нестачі місць.

Соціальне житло більше не мало бути автоматичною перевагою

Одним із найреалістичніших пунктів Світлана вважала скасування пріоритету на соціальне житло для тих, хто вже отримав статус біженця. Причиною була гостра нестача житла та багаторічні черги серед інших мешканців Нідерландів. Така зміна могла отримати широку суспільну підтримку.

Це не означало повної відмови від будь-якого розміщення, але показувало відхід від моделі, за якої статус автоматично давав перевагу в черзі. У ширшому сенсі угода пов'язувала право на тривале перебування з більшою самостійністю людини, а не з очікуванням постійної державної підтримки.

Трудова міграція: більше відповідальності для роботодавця

Посилення мало стосуватися не лише притулку. У трудовій міграції партії пропонували уважніше оцінювати, які працівники справді потрібні економіці, обмежувати низькооплачувану працю з поганими умовами та суворіше контролювати кадрові агентства.

Для працівників із-за меж ЄС планувалося ширше застосовувати дозволи на роботу, за винятком висококваліфікованих мігрантів. Роботодавець мав би відповідати за належне оформлення людини, її житло та пов'язані з перебуванням витрати. Для тривалого найму до цієї відповідальності могли додати організацію вивчення нідерландської мови.

Світлана пояснювала це на прикладі людей, які роками фактично живуть у Нідерландах, але зареєстровані в іншій країні, мешкають у переповненому житлі та не завжди розуміють, що їхнє становище не відповідає правилам. Запропонована система мала зробити такі сірі схеми помітнішими та закріпити відповідального роботодавця.

Обмеження свободи працевлаштування також обговорювали для майбутніх нових членів ЄС. Ідея полягала не в повній забороні пересування, а в перехідному контролі доступу до нідерландського ринку праці.

Висококваліфіковані фахівці, студенти та інтеграція

Для висококваліфікованих мігрантів хотіли підвищити кваліфікаційні вимоги. На той момент ключовим критерієм була зарплата та участь роботодавця у відповідній системі. Які саме нові умови могли додати, документ не уточнював. Питання скорочення податкових пільг також лише вивчалося, а остаточного рішення не було.

Освітню міграцію планували обмежити на рівні бакалаврату, крім напрямів, де бракувало працівників. Більше програм хотіли перевести нідерландською мовою, щоб навчання було тісніше пов'язане з подальшою участю людини в житті країни.

Для інтеграції пропонували підвищити мовну вимогу до рівня B1, посилити вимоги щодо знання нідерландського суспільства та збільшити стандартний строк до натуралізації з п'яти до десяти років. Світлана вважала останню зміну цілком можливою: людина могла б спочатку перейти на постійне проживання, а право просити громадянство отримати пізніше. Водночас вона називала це радше політичним сигналом, ніж вирішенням міграційних проблем.

Що цей документ означав для українців

Безпосередньо про українців в угоді було сказано мало. Чітко згадувався лише намір збільшити їхній власний внесок у витрати на приймання. Яким саме мав бути цей внесок і чи стосувався б він харчування, проживання, медичного страхування або іншої статті, документ не пояснював.

Світлана не бачила підстав очікувати автоматичного переходу з тимчасового захисту одразу до статусу біженця, постійного проживання та соціального житла. Водночас вона вважала імовірним, що для людей, які працюють, самостійно живуть і відповідають вимогам, надалі з'являться або збережуться шляхи переходу на звичайні дозволи на проживання. Сам факт роботи та сплати податків такого дозволу не створює: потрібна конкретна правова підстава й погодження міграційної служби.

Практична порада ефіру полягала в тому, щоб перевіряти власний статус, не відкладати вивчення мови та оцінювати доступні законні підстави для проживання. Особливо це стосувалося людей із невизначеним правом на тимчасовий захист. Перевірки вже могли призводити до призупинення виплат, поки органи з'ясовували, чи має людина право залишатися в країні.

У підсумку угода показувала жорсткіший політичний курс, але не давала готової відповіді, які саме правила зрештою запрацюють. Частину заходів можна було провести на національному рівні, інші залежали від ЄС, судів і практичної спроможності держави. Тому головне було розрізняти намір і чинне право: стежити за подальшими рішеннями, але не будувати висновки так, ніби всі оголошені обмеження вже стали законом.