Тимчасовий уряд Нідерландів і міграція після розпаду коаліції

Після падіння уряду Нідерландів міграційна політика не залишилася без керівництва, але стала значно складнішою. Повноваження окремого Міністерства міграції, створеного приблизно за рік до цього, у червні 2025 року розподілили між трьома міністрами. В огляді від 18 червня Світлана Кошек пояснила, хто отримав різні частини міграційного портфеля, які рішення ще міг ухвалювати тимчасовий кабінет і чого ця перестановка могла означати для українців.

Матеріал відображає новинний огляд Світлани Кошек від 18 червня 2025 року про розподіл міграційних повноважень після розпаду уряду Нідерландів і тодішні очікування щодо майбутніх рішень для українців.

Чому міграційний портфель став предметом боротьби

Після виходу PVV з коаліції обов'язки міністра міграції спочатку автоматично перейшли до міністра юстиції та безпеки від VVD. Раніше міграційні питання вже належали до сфери цього міністерства, тому таке тимчасове рішення мало адміністративну логіку.

Однак інші партії не захотіли залишати весь портфель VVD. Міграція була однією з головних тем попередніх виборів, а після розпаду уряду фактично одразу почалася нова передвиборча кампанія. Партіям було важливо показати виборцям, що саме вони здатні контролювати міграцію та довести до ухвалення законопроєкти, які вже перебували в парламенті.

У результаті замість одного відповідального міністра повноваження розділили на три частини. На думку Світлани, це створювало незручну конструкцію: пов'язані між собою питання кордонів, повернення, дозволів на проживання та розміщення опинилися в різних політичних руках.

Притулок і контроль кордонів

Міністрові юстиції та безпеки від VVD передали процедури надання притулку, роботу IND у цій сфері, надзвичайні заходи щодо притулку, контроль кордонів та утримання мігрантів без законних підстав для перебування. До його портфеля також належали заходи щодо людей, які після відмови не виконують вимогу залишити країну.

У Нідерландах спочатку може йтися про добровільний виїзд, зокрема з допомогою в придбанні квитка. Але якщо влада сумнівається, що людина справді виїде, її ситуацію оцінює поліція у справах іноземців. Далі може постати питання про контрольоване повернення або утримання до виїзду. Самої готовності Нідерландів відправити людину недостатньо: країна походження також має погодитися її прийняти.

Таке поєднання повноважень Світлана вважала зрозумілим для VVD, яка традиційно наголошує на порядку, контролі та роботі правоохоронних органів. Водночас інша частина системи повернення опинилася вже в іншого міністра.

Робота, навчання і звичайні дозволи

Міністрові соціальної політики та зайнятості від NSC передали регулярну міграцію. Це дозволи, пов'язані з роботою, навчанням, сімейними обставинами та окремими гуманітарними підставами, які не належать до процедури притулку.

Він також отримав Службу повернення та виїзду, міжнародні домовленості з країнами походження та роботу над виконанням європейського міграційного пакту. Через це виникла незвична межа відповідальності: контроль кордонів і частина заходів щодо людей після відмови залишилися в Міністерстві юстиції, тоді як практична служба повернення та переговори з країнами походження перейшли до іншого відомства.

Особливо важливою Світлана називала імплементацію міграційного пакту ЄС. За її оцінкою, попереднє керівництво приділяло цьому недостатньо уваги, хоча Нідерландам потрібно було підготувати національні механізми виконання загальноєвропейських правил. Розподіл відповідальності та тимчасовий статус уряду могли сповільнити цю роботу.

Розміщення та закони про статуси

Третю частину портфеля отримала міністерка житлової політики Мона Кейзер від фермерської партії BBB. Їй передали питання розміщення шукачів притулку, муніципального розселення, закону про розподіл місць між громадами, а також можливого скасування житлових квот і пріоритетів для людей, які вже отримали статус.

Саме ця частина найближче стосувалася українців, оскільки муніципалітети керують українськими локаціями, а системи розміщення в окремих питаннях перетинаються. Світлана критично оцінювала попередні висловлювання Мони Кейзер про можливе повернення людей до нібито безпечних регіонів України. Однак призначення конкретної міністерки саме собою не означало негайного виселення українців або припинення чинного захисту.

До цього портфеля також увійшов законопроєкт про два статуси для біженців. У викладеній в ефірі моделі статус A призначався для людей, яких переслідують особисто, наприклад через політичні переконання, релігію чи належність до певної групи. Статус B стосувався масової втечі від війни або іншої масштабної небезпеки й мав від початку бути тимчасовим, без автоматичного переходу до постійного статусу.

Світлана вважала, що цей законопроєкт могли спробувати ухвалити ще до виборів. Для частини українців він міг звузити сподівання на те, що тривале перебування під тимчасовим захистом саме собою завершиться постійним статусом, соціальним житлом і виплатами. Ключове застереження: можливість залишитися не є гарантією, що залишаться всі.

Що міг зробити тимчасовий кабінет

На дату огляду уряд перебував у статусі тимчасового, тому його можливості були обмежені. Він міг завершувати роботу над законопроєктами, які вже пройшли значну частину парламентського обговорення, а також ухвалювати менш спірні зміни. Інші рішення були можливі, якщо для них знаходилася нова парламентська більшість за участю партій поза колишньою коаліцією.

Натомість великі та політично чутливі рішення щодо майбутнього українців Світлана не очікувала до формування нового повноцінного кабінету. Вибори були призначені на 29 жовтня 2025 року, після чого партіям ще належало сформувати коаліцію та призначити міністрів. Лише тоді могли початися реальні кроки щодо того, як Нідерланди впроваджуватимуть загальноєвропейський напрям для українців після тимчасового захисту.

При цьому європейські рішення продовжували задавати спільні рамки. Зміна міністра або результат нідерландських виборів не скасовували їх автоматично. Національна політика могла впливати на швидкість змін, конкретні процедури та жорсткість умов, але не дозволяла просто проігнорувати рівень ЄС.

Чому інтеграцію не варто було відкладати

Точних майбутніх вимог до українців у червні 2025 року ще не існувало. Була рекомендація ЄС, але Нідерланди ще мали визначити власний спосіб її впровадження. Тому Світлана прямо не називала обов'язкового рівня мови, суми доходу чи остаточного переліку умов для нового дозволу на проживання.

Водночас вона радила тим, хто справді хоче залишитися, вже вивчати нідерландську мову, працювати, волонтерити та брати участь у житті країни. Це не подавалося як оприлюднений перелік майбутніх вимог. Аргумент був іншим: у спірних міграційних рішеннях уже можуть враховувати реальні ознаки інтеграції, а необхідний рівень мови неможливо надолужити за кілька тижнів після появи правил.

Як приклад значення мови в звичайній міграційній системі Світлана навела партнерську візу. За стандартних умов людина до її отримання складає початковий іспит із мови та орієнтації в суспільстві. Для українців під час війни діяло звільнення, але цей виняток не доводив, що мовних умов не буде в майбутніх процедурах.

Її висновок не полягав у тому, що всім неодмінно встановлять конкретний мовний рівень. Умови ще не були відомі, а програми різних країн ЄС могли відрізнятися. Але будь-яке спрощення дозволу на проживання все одно могло містити критерії, тому підготовку варто було починати завчасно.

Для людей, які не планували залишатися, орієнтир був іншим: готувати професію та навички, корисні для повернення і відбудови України. Головна думка огляду полягала не в гарантованому сценарії для всіх, а в необхідності визначити власний напрям і діяти до того, як нові правила стануть терміновою вимогою.