На початку липня 2025 року майбутнє українців у Нідерландах залишалося предметом обговорення, а не набором остаточно затверджених правил. Тимчасовий захист продовжили до 4 березня 2027 року, водночас на рівні ЄС уже йшлося про необхідність підготувати вихід із цього режиму. Уряд Нідерландів почав розробляти власний підхід: підтримку добровільного повернення, окремий перехідний документ і поступове переведення людей до звичайних нідерландських систем.
Матеріал відображає зміст ефіру від 5 липня 2025 року та стан урядових планів на цю дату. Частина розбору стосувалася внутрішнього проєкту документа, який тоді ще не був остаточно опублікований.
Слухати статтю
Що було відомо на дату ефіру
Нідерланди підтвердили продовження тимчасового захисту на той самий строк, який було визначено на рівні ЄС, - до 4 березня 2027 року. Окремо уряд пов'язував підготовку до більш самостійного життя українців із підвищенням особистого внеску за муніципальне проживання для тих, хто працює. Цю зміну Світлана розбирала в іншому матеріалі, тому в цьому ефірі зосередилася на тому, що може відбутися після завершення тимчасового захисту.
Основою розбору став внутрішній проєкт урядового документа від 4 липня. Міністерство дозволило розповідати про його зміст, але на той момент не дозволяло поширювати сам текст. Отже, йшлося не про опубліковані остаточні правила, а про напрям, який уряд доручив додатково опрацювати.
У документі враховували рекомендації ЄС щодо переходу після тимчасового захисту. Серед можливих рішень були спрощений перехід на інші дозволи на проживання або створення окремого статусу. Нідерланди схилялися до власного перехідного документа для українців.
Важливе розмежування: підтвердженим рішенням на той момент було продовження тимчасового захисту до березня 2027 року. Умови перехідного документа, його тривалість, права та обмеження ще розроблялися.
Політичний акцент на поверненні
Уряд заявляв, що хоче підтримати стале повернення українців, коли ситуація дозволить це зробити. У документі цей напрям пов'язували з потребою відновлення України та позицією української влади, яка була зацікавлена в поверненні людей.
Світлана звертає увагу, що такий акцент був політичним вибором тодішнього уряду. Він не означав, що повернення вже стало можливим або що людей збиралися негайно відправляти до України. Навпаки, у документі визнавали: навіть після можливого перемир'я чи мирної угоди організація безпечного і сталого повернення потребуватиме часу.
Підготовку хотіли розпочати заздалегідь. Розглядали навчання, набуття досвіду та підбір роботодавців як способи допомогти людям у майбутньому долучитися до відновлення країни. Ідея полягала в тому, щоб повернення відбувалося не після кількох втрачених років, а з новими знаннями, професійним досвідом і можливостями для роботи.
Для Світлани це також ширший процес взаємного обміну. Українці, які прожили кілька років у Європі, переймають частину місцевої культури, практик і суспільних відносин. Повертаючись або підтримуючи зв'язок між країнами, вони можуть стати сполучною ланкою між Україною та ЄС. Водночас цей рух не є одностороннім: Україна також має досвід і практики, які може привнести до європейського середовища.
Добровільна програма повернення
Запланована програма мала допомагати не лише з виїздом, а й з реінтеграцією в українське суспільство. Після кількох років за кордоном люди повертатимуться вже не до тієї самої країни, з якої виїхали. Їм може знадобитися нова адаптація до змінених умов життя, роботи та суспільства.
Ключова умова: участь у програмі повернення мала бути добровільною. У проєкті це було підкреслено окремо. Рішення долучитися до програми не означало негайного виїзду або втрати чинної підтримки.
До фактичного повернення люди мали зберігати доступ до прийому, державних послуг та інших можливостей, якими вони користувалися в Нідерландах. Під час участі у програмі їхнє право на проживання планували пов'язати з майбутнім перехідним документом. Отже, людина могла готуватися до повернення протягом тривалішого часу, не пакуючи валізи наступного дня після подання заяви.
Інформувати про можливості повернення та переселення хотіли завчасно. Уряд обговорював співпрацю з українськими домами у великих містах, де могли б з'явитися інформаційні осередки. Також передбачалася координація з іншими державами ЄС, оскільки вихід із тимчасового захисту стосувався не лише Нідерландів.
Навіщо потрібен перехідний документ
Уряд визнавав, що після завершення тимчасового захисту не всі українці зможуть одночасно повернутися або перейти на інший дозвіл на проживання. Навіть якщо Україна стане безпечнішою, можливість сталого повернення залежатиме від конкретних обставин. Без проміжного рішення частина людей могла б у березні 2027 року втратити підставу для законного перебування.
Саме цю прогалину мав закрити перехідний документ. Представники міністерства пояснили Світлані, що це планували як окремий статус виключно для українців, а не як один із варіантів звичайного статусу біженця. Він мав діяти протягом обмеженого часу після завершення тимчасового захисту та дати можливість або підготувати повернення, або перейти на іншу підставу проживання.
У розмовах із міністерством згадувався можливий строк у три роки, але Світлана чітко застерігала, що це не затверджена тривалість. У самому проєкті конкретного строку не було. Там ішлося лише про максимальну тривалість, яку ще належало визначити.
Перехідний документ хотіли зробити привабливішим за подання заяви на притулок. Логіка полягала в тому, щоб українці, які вже перебувають у Нідерландах, не переходили масово до процедури надання притулку після завершення тимчасового захисту. Водночас новий статус не мав стимулювати переїзд до Нідерландів українців, які жили в інших країнах. Як саме збиралися поєднати ці дві умови, на дату ефіру було невідомо.
Перехід до звичайних систем
Одна з найважливіших тез проєкту стосувалася поступової відмови від спеціальних правил для українців. Уряд доручив з'ясувати, як перевести житло, роботу, соціальну підтримку, охорону здоров'я та освіту до звичайних систем, якими користуються люди зі стандартними дозволами на проживання.
Це могло означати ширший доступ до звичайних механізмів соціальної підтримки, яких українці під тимчасовим захистом тоді не мали. Світлана припускала, що в майбутньому могли бути врегульовані допомога людям похилого віку, підтримка людей з інвалідністю та інші питання. Проте обсяг доступу, умови та можливі обмеження в проєкті ще не були визначені.
Перехідний документ, імовірно, мав функціонувати як тимчасовий дозвіл на проживання з відповідними правами, але без можливості безкінечного продовження. Натомість із нього могли дозволити перехід на інші види дозволів. Це була очікувана логіка майбутньої системи, а не затверджений порядок.
Тому на той момент не можна було робити остаточні висновки про соціальні виплати, медичне страхування, житлові права, освіту чи подальший статус конкретної людини. Уряд лише визначив сфери, для яких потрібно підготувати механізм переходу.
Рішення мали з'явитися пізніше
Після літа уряд планував повідомити нижню палату парламенту про результати опрацювання та наступні кроки. Саме тоді очікували більше конкретики щодо тривалості перехідного документа, його умов, прав, обмежень і можливостей переходу на інші дозволи.
На 5 липня 2025 року загальний напрям уже окреслився: тимчасовий захист не планували залишати безстроковим, але й одномоментного припинення права на проживання для всіх не передбачали. Між цими точками уряд хотів створити перехідний період, поєднавши добровільне повернення, підготовку до відновлення України та поступове включення тих, хто залишається, до звичайних нідерландських систем. Головні практичні умови цього переходу ще чекали на подальші рішення.
