Майбутнє українців у Нідерландах після тимчасового захисту: які сценарії обговорювали на початку 2024 року

У лютому 2024 року майбутнє українців після завершення тимчасового захисту залишалося без остаточної відповіді. Проте в нідерландських урядових матеріалах уже було видно основні напрями роботи: добровільне повернення, триваліше перебування, перехід на звичайні дозволи на проживання та окремі рішення для людей, які не можуть самостійно себе забезпечувати. Світлана Кошек наголошувала, що це були не ухвалені правила, а сценарії, які лише досліджували та обговорювали.

Матеріал відображає зміст ефіру від 12 лютого 2024 року та обговорення урядових документів, оприлюднених у січні 2024 року. Описані сценарії й оцінки належать до того періоду та не є викладом чинних правил.

Чому рішення шукали на рівні ЄС

Нідерланди прагнули координувати подальші кроки з іншими державами Європейського Союзу. Якщо одна країна припинила б захист, а інша запропонувала значно триваліше перебування, це могло б спричинити повторне переміщення людей усередині Європи. Для Нідерландів це було особливо чутливо через гострий дефіцит місць для розміщення.

Тому узгоджений європейський підхід розглядався як бажаний варіант. Водночас уряд готувався і до ситуації, за якої рішення ЄС затримається або тимчасовий захист не буде продовжено на загальноєвропейському рівні. На такий випадок вивчали національні альтернативи.

Важливе застереження: оприлюднені документи не давали українцям нового статусу і не визначали остаточних умов перебування. Вони показували, над якими рішеннями працювали відомства та які наслідки намагалися передбачити.

Повернення мало бути окремим добровільним шляхом

Одним із напрямів була підтримка добровільного повернення та участі у відбудові України. Йшлося не просто про припинення захисту, а про реалістичний сценарій, узгоджений з іншими європейськими країнами та українською владою. Урядові матеріали визнавали, що людям може знадобитися допомога, аби повернення не погіршило їхнє становище.

Світлана пояснювала, що Україна зацікавлена в поверненні громадян, необхідних для відновлення економіки, державних систем і повсякденного життя. Водночас європейські країни мали враховувати безпекову ситуацію та можливості людей реально облаштуватися після повернення.

У документах також двічі з'являлася тема можливого розмежування безпечних і небезпечних регіонів України. Якби частину країни колись визнали безпечною, це могло б вплинути на прийом нових людей або на подальші рішення щодо захисту. Але на дату ефіру через обстріли та бойові дії такої оцінки ще не було. Світлана підкреслювала, що для неї потрібні серйозні підстави, а не побутові спостереження на кшталт відкритих кафе чи звичайного життя на вулицях.

Триваліше перебування не обов'язково означало статус біженця

Ще одним сценарієм було продовження тимчасового захисту або запровадження національного тимчасового дозволу на проживання. Раніше також обговорювали тривалі перехідні моделі, які дозволили б людям жити в Нідерландах, навчатися, працювати та водночас підтримувати зв'язок з Україною.

Окремо розглядали звичайні міграційні підстави: роботу, навчання, сімейні обставини, бізнес чи гуманітарний статус. На думку Світлани, такий шлях був би логічним для людей, які можуть виконати відповідні умови, адже він переводить людину до звичайної системи прав і обов'язків. Проте наявні вимоги до таких дозволів могли виявитися надто складними для значної частини українців, тому обговорювалася можливість їх коригування.

Масовий перехід до процедури притулку в документах називали небажаним сценарієм. Після завершення тимчасового режиму велика кількість одночасних заяв могла перевантажити міграційну службу та інші установи. Крім того, не було зрозуміло, чи відповідатиме кожен заявник умовам для отримання статусу біженця і яку довгострокову перспективу такий шлях реально дасть.

Окреме рішення було потрібне вразливим людям

Звичайні дозволи на проживання не могли охопити всіх. Літні люди, люди з інвалідністю, тяжкими захворюваннями чи іншими обставинами, які об'єктивно не дають самостійно себе забезпечувати, потребували іншого підходу.

Світлана вважала, що для цієї групи мав з'явитися гуманітарний варіант. Водночас вона застерігала, що такий статус навряд чи надаватимуть автоматично всім лише через перебування під тимчасовим захистом. Імовірно, потрібно було б підтверджувати саме неможливість самостійно подбати про себе.

Звідси вимальовувалися кілька різних траєкторій: повернення до України, перехід на звичайну міграційну підставу або триваліше тимчасове чи гуманітарне перебування. Це була інтерпретація можливого розвитку подій, а не готовий поділ людей на офіційні категорії.

Нормалізація означала більше самостійності

Урядові матеріали говорили про поступову нормалізацію перебування тих, хто залишиться. Після екстреного прийому мали переглядатися умови проживання, допомога, медичне обслуговування, освіта, мовні програми та участь у суспільстві. Але покращення житлових стандартів не означало безумовного надання окремого житла кожній людині: будь-які зміни потребували юридичних, організаційних і бюджетних рішень.

Одночасно посилювався акцент на самозабезпеченні. Людей із доходом могли зобов'язати робити внесок у вартість розміщення, а тих, хто здатен винаймати житло самостійно, заохочували б переходити до незалежного проживання. Світлана пояснювала це не покаранням, а переходом від екстреної допомоги до правил, ближчих до тих, за якими живуть інші мешканці країни.

Самостійність стосувалася не лише житла. Для довгострокового майбутнього були важливими мова, працевлаштування, визнання кваліфікації та можливість працювати на рівні своєї освіти. Світлана закликала не залишатися замкненими всередині локацій і українського кола спілкування, особливо тих, хто планує залишитися в Нідерландах.

Вона не погоджувалася з думкою, що українцям доступна лише важка низькокваліфікована праця. Перехід на кращу роботу міг бути складним і залежав від мови, освіти, досвіду та здатності представити свої навички роботодавцю. Однак у самому ефірі не стверджувалося, що потрібний результат гарантований кожному.

Суспільна підтримка зберігалася, але ставала умовнішою

Розглянутий в ефірі січневий опитувальний зріз показував, що більшість респондентів і далі позитивно ставилася до прийому українців, хоча позитивна оцінка була нижчою, ніж на початку повномасштабної війни. Одночасно зростала частка людей, які вважали, що Нідерланди вже прийняли достатньо біженців з України.

Особливо виразною була позиція щодо житла. Переважна більшість опитаних вважала, що українці з оплачуваною роботою мають робити внесок у витрати на розміщення, а за можливості самостійно шукати житло. Водночас люди значно обережніше ставилися до використання українцями звичайного орендного чи соціального житла, де вже існувала конкуренція з місцевими мешканцями.

Ці результати не були рішенням влади, але допомагали зрозуміти політичне середовище, у якому формувалася майбутня політика. Допомога українцям залишалася важливою, проте очікування щодо їхньої участі у витратах і суспільному житті ставали помітнішими.

План людини залишався частиною відповіді

На дату ефіру держава ще не дала остаточного маршруту після тимчасового захисту. Саме тому Світлана радила не чекати пасивно одного універсального рішення, а визначити власну мету: повернення, навчання, професійний розвиток, звичайний дозвіл на проживання чи інший реалістичний шлях.

Загальний напрям обговорень був уже помітний: людей не планували розглядати як одну однакову групу. Майбутні рішення мали залежати від безпеки в Україні, особистих обставин, здатності самостійно жити та працювати, а також від узгоджених кроків ЄС і Нідерландів. Конкретних правил ще не існувало, але було зрозуміло, що тимчасовий екстрений режим поступово намагатимуться замінити кількома різними довгостроковими маршрутами.