Впевненість у завтрашньому дні та ціна соціальних рішень у Нідерландах

Впевненість у завтрашньому дні не зводиться до розміру зарплати або допомоги. Вона виникає, коли людина має достатній і передбачуваний дохід, житло, доступ до освіти та медичної допомоги, а також фінансовий запас на непередбачені обставини. В ефірі від 13 листопада 2023 року Світлана Кошек розглядає це поняття на тлі нідерландських парламентських виборів і показує, чому навіть у багатій країні соціальні рішення потребують складного вибору між допомогою, податками та зміною самої системи.

Матеріал відображає зміст ефіру від 13 листопада 2023 року та передвиборче обговорення соціальної політики Нідерландів на цю дату.

Багата країна не означає відсутність бідності

На дату ефіру в Нідерландах налічувалося близько 830 тисяч людей за межею бідності, серед них приблизно 200 тисяч дітей. Для самотньої людини орієнтиром називався чистий місячний дохід у 1533 євро. Для сімей межа розраховується інакше, оскільки партнери мають спільні витрати, зокрема на житло та комунальні рахунки.

Серед груп, які особливо часто стикаються з бідністю, в ефірі названі діти, сім'ї з одним із батьків, люди дуже похилого віку та трудові мігранти. Останні нерідко починають із найнижчих позицій, оскільки не знають мови й змушені заново будувати професійний шлях. Доросла людина з досвідом може отримувати дохід, співставний із заробітком молодого нідерландця, який лише виходить на ринок праці.

Різницю між добробутом і вразливістю показує не лише поточний дохід, а й накопичення. За наведеними в ефірі даними, один відсоток населення володів 26 відсотками всіх накопичень, а на десять відсотків найбільш забезпечених припадав 61 відсоток. Водночас близько чверті населення мало від'ємний сукупний показник накопичень, тобто фактично жило з боргами.

Важлива відмінність: середній дохід ще не гарантує відчуття безпеки. Людина може формально належати до середнього класу, але не мати доступного житла, резерву або можливості впоратися з раптовими витратами. Саме тому поняття впевненості в завтрашньому дні охоплює значно більше, ніж одну межу доходу.

Що пропонувала змінити експертна комісія

Комісія, яка досліджувала цю тему, підготувала великий звіт і сформулювала рекомендації. У короткостроковій перспективі пропонувалося підвищити мінімальну зарплату та соціальну допомогу, а також розглянути збільшення житлової підтримки. Окремо йшлося про допомогу сім'ям зі старшими дітьми, адже витрати не зникають після досягнення дитиною певного віку.

Комісія також пропонувала регулярно переглядати соціальний мінімум і закріпити такий перегляд у законі. Це мало б дозволити державі швидше реагувати на зміну вартості життя, а не залишати межі підтримки незмінними протягом тривалого часу.

Ще одна проблема виникає під час переходу від допомоги до роботи. Якщо зі зростанням заробітку людина різко втрачає пільги, працевлаштування може майже не поліпшити її фактичне становище. Тому перехід має бути поступовим і передбачуваним. Муніципалітетам пропонувалося дати більше можливостей допомагати людям, віддаленим від ринку праці, а для тих, хто не може працювати у звичайному режимі, шукати інші форми суспільно корисної участі.

Водночас Світлана звертає увагу на перевантаження муніципалітетів. Коли місцева влада отримує надто багато різних завдань без єдиних правил, допомога починає залежати від конкретного міста, а самим муніципалітетам важко однаково добре виконувати всі функції. Частину механізмів, зокрема пов'язаних із додатковим медичним страхуванням, пропонувалося уніфікувати.

Окремої уваги потребують молоді люди. Після повноліття вони починають самостійно відповідати за страхування, житло, навчання й інші рахунки, але не завжди вміють планувати фінанси. Помилки на цьому етапі можуть призвести до боргів, які роками заважають орендувати житло або отримати іпотеку. У рекомендаціях ішлося про індивідуальні рішення, що допомогли б запобігати накопиченню боргів і серйозним правовим наслідкам.

Одна мета і різні політичні шляхи

Напередодні виборів майже всі партії визнавали, що кількість бідних людей зростає і ситуацію потрібно змінювати. Однак однакове формулювання мети приховувало різні підходи.

Ліві партії переважно пропонували підвищувати мінімальну зарплату та допомогу. Інші робили акцент на зниженні податків для працівників, підтримці підприємців, обмеженні вартості медичного страхування, енергії, пального або транспорту. Одні партії передусім говорили про людей із найнижчими доходами, інші - про сім'ї з дітьми, працівників чи бізнес.

На думку Світлани, головна слабкість багатьох передвиборчих обіцянок полягала у відсутності чіткого пояснення, звідки на них надійдуть гроші. Позачергові вибори залишили партіям менше часу на повні фінансові розрахунки. Тому виборець чув багато пропозицій щодо розподілу коштів, але значно рідше бачив цілісну багаторічну модель.

Пітер Омтзігт, якого згадує Світлана, наголошував, що систему, яку змінювали протягом двадцяти років, неможливо виправити за короткий строк. Замість постійного латання окремих проблем він пропонував працювати з причинами. Такий підхід виглядає повільнішим, але визнає, що скорочення однієї пільги часто створює нову проблему в іншому місці.

Мінімальна зарплата пов'язана з іншими видатками

Підвищення мінімальної зарплати здавалося одним із найзрозуміліших рішень. У Нідерландах її отримували близько 400 тисяч працівників, причому значну частку становили люди віком до 25 років і працівники через агентства.

Але мінімальна зарплата пов'язана з державною пенсією. Якщо підвищується один показник, автоматично зростає й інший. Це означає додаткові витрати бюджету навіть тоді, коли найбільше підтримки потребують не пенсіонери, а молоді люди. За показаними в ефірі даними, серед старших вікових груп частка бідних була відносно невеликою.

Розірвати цей зв'язок політично складно. Партії побоюються відповідальності за рішення, яке можуть сприйняти як обмеження пенсій. Але збереження зв'язку також потребує відповіді на запитання, хто оплатить підвищення: компанії, люди з високими доходами чи всі платники податків.

Світлана застерігає і від надмірно простого рішення просто підвищити податки на статки. Якщо заможні люди можуть перенести капітал і життя до іншої країни, бюджет ризикує втратити їхні платежі. Це не означає, що податкову систему не треба змінювати. Йдеться про необхідність рахувати не лише очікувані надходження, а й можливу реакцію тих, кого стосуватимуться нові правила.

Житлова проблема блокує рух усієї системи

Житло є однією з основ впевненості, але його неможливо роздати, якщо потрібних будинків фізично немає. На дату ефіру в Нідерландах протягом кількох років будували замало, а обмеження й дозволи, пов'язані з екологічними вимогами, додатково сповільнювали нове будівництво.

Проблему поглиблює відсутність руху між різними видами житла. Молодій людині спочатку потрібна невелика квартира. Після створення сім'ї вона шукає будинок із кількома спальнями. Коли діти виростають, старше подружжя могло б переїхати в менше житло. Але якщо відповідного варіанта немає або нова оренда надто дорога, люди залишаються на місці, і весь ланцюг зупиняється.

Серед обговорюваних рішень були невеликі збірні будинки, переобладнання порожніх офісів, дозвіл кільком сім'ям або поколінням жити в одному будинку та спрощення здавання кімнат. Кожен із цих варіантів упирається не лише в будівництво, а й у податки, місцеві правила та вплив спільного проживання на соціальні виплати.

Багатоповерхова забудова також не є універсальною відповіддю. Її можна активніше розвивати в сучасних містах, але не всюди дозволяють ґрунти, історична забудова чи бажання зберегти вигляд місцевості. Крім того, багато нідерландців цінують невеликі будинки із садом і близькість до природи. Отже, завдання полягає не лише в кількості квадратних метрів, а й у створенні житла, в якому люди справді готові жити.

Робота, освіта та особиста відповідальність

В аудиторії ефіру найбільше говорили не про підвищення допомоги, а про інвестиції в освіту, медицину, житло та можливість працювати. Світлана підтримує допомогу тим, хто сплачує податки й намагається забезпечувати себе, оскільки тривале розширення допомоги без стимулу до праці збільшує навантаження на працівників.

Водночас право на працю не означає обов'язку роботодавця прийняти будь-якого кандидата. На ринку залишалися вакансії, але мігрантам потрібно було опановувати місцеву мову й пристосовуватися до вимог країни. Держава може допомагати з доступом до навчання та працевлаштування, проте не здатна повністю підлаштуватися під кожну людину, яка приїхала без необхідних мовних навичок.

Світлана також бачить можливість у сфері послуг. Коли попит перевищує пропозицію, людина, яка якісно ремонтує велосипеди, працює перукарем, займається доставленням або надає іншу потрібну послугу, може знайти своє місце. Це не гарантія успіху для кожного бізнесу, а спостереження про ринок, де клієнтів часто більше, ніж доступних виконавців.

Впевненість у завтрашньому дні потребує одночасно достатнього доходу, житла, доступних базових послуг і правил, за яких праця справді поліпшує становище людини. Окрема виплата може закрити термінову потребу, але не замінює системного рішення. Головний висновок ефіру полягає в тому, що допомога завжди має джерело фінансування, а кожна зміна впливає на інші частини бюджету. Тому оцінювати політичні пропозиції варто не лише за тим, кому обіцяють допомогти, а й за тим, як саме ця допомога працюватиме в цілісній системі.