Відмова у тимчасовому захисті: що передбачала інструкція для муніципалітетів у березні 2023 року

30 березня 2023 року Світлана Кошек розібрала нову на той момент робочу інструкцію для нідерландських муніципалітетів. Документ пояснював, що робити, коли людина була зареєстрована в муніципалітеті як претендент на тимчасовий захист, але міграційна служба IND згодом вирішила, що вона не відповідає умовам цього режиму. Головне практичне питання стосувалося моменту, з якого припинялися право на муніципальне житло та інші форми підтримки, пов'язані з тимчасовим захистом.

Матеріал відображає зміст ефіру від 30 березня 2023 року та розглянуту в ньому тогочасну інструкцію для муніципалітетів. Згадані строки, категорії та процедури належать до цього історичного контексту.

Чому реєстрація в муніципалітеті ще не завершувала перевірку

Коли людина приїжджала до Нідерландів і зверталася до муніципалітету, її могли зареєструвати в базі BRP на підставі українського громадянства. За поясненням Світлани, муніципалітет на цьому етапі не мав ані повноважень, ані достатніх засобів для повної перевірки того, чи справді заявник відповідає всім умовам тимчасового захисту.

Тому внесення до реєстру було лише початком процесу, а остаточну оцінку проводила IND. Запит ставав завершеним після підписання форми M35H під час отримання підтвердного документа. Залежно від ситуації це могла бути наклейка в паспорті, окремий вкладиш або пластикова картка. Світлана наголошувала, що форма носія не змінювала змісту наданого статусу.

Якщо IND доходила висновку, що людина не підпадає під режим тимчасового захисту, форму M35H у межах цієї процедури їй не давали підписати. Внутрішній код перебування, який муніципалітет міг бачити у своїй системі, змінювався з коду 46, пов'язаного з тимчасово переміщеними особами, на код 32, пов'язаний із незавершеною процедурою притулку. Саме ця зміна дозволяла муніципалітету дізнатися про рішення IND, навіть якщо сама людина не повідомляла про відмову.

Практичне значення: муніципалітет міг спочатку зареєструвати та поселити людину, а пізніше отримати інформацію, що підстав для тимчасового захисту немає. Інструкція мала впорядкувати подальші дії в такій ситуації.

Кого стосувалася ця інструкція

На початку розбору Світлана окремо застерегла, що документ не стосувався тієї групи громадян третіх країн, які на той момент ще перебували під дією тимчасового захисту, але мали втратити його з 4 вересня. Для них очікувалася окрема робоча інструкція.

У розглянутому документі було названо кілька інших категорій, яким могли відмовити. Перша - громадяни України, які до 27 листопада 2021 року легально перебували не в Україні й не в Нідерландах. Світлана пояснювала це насамперед на прикладі трудових мігрантів, які до початку повномасштабної війни жили в іншій країні. Нелегальне перебування за кордоном у цьому контексті вона відрізняла від легального проживання.

Друга категорія - люди, які вже отримали відмову, виїхали до України на короткий строк, а потім повернулися до Нідерландів і повторно попросили тимчасовий захист. У ефірі коротким названо період до трьох місяців. Водночас Світлана навела відомий їй випадок, коли після приблизно чотирьох місяців в Україні людину все ж прийняли. Вона підкреслювала, що практика могла залежати від обставин та оцінки конкретного інспектора, тому цей приклад не був гарантією такого самого рішення для інших.

Третя категорія - громадяни третіх країн, які отримали постійний дозвіл на проживання або статус біженця в Україні вже після 23 лютого 2022 року, а не мали його на цю дату.

Четверта - люди, які поряд з українським громадянством мали громадянство держави ЄС. Тимчасовий захист їм не надавався, оскільки вони могли перебувати та працювати в Нідерландах як громадяни Євросоюзу. Це не означало втрати права на перебування, але означало відсутність права на муніципальне розміщення і виплати саме за українською схемою тимчасового захисту. Такий самий підхід у розборі стосувався громадян ЄС, які тимчасово або постійно жили в Україні чи були членами сімей громадян України.

Як муніципалітет дізнавався про відмову

IND вручала людині лист із рішенням у місці видачі підтвердного документа. У ньому мали бути зазначені подальші можливості. Паралельно муніципалітет бачив зміну внутрішнього коду в реєстрі.

За словами Світлани, з 1 лютого 2023 року муніципалітети мали активніше перевіряти такі коди серед зареєстрованих мешканців. Це не означало, що перевірка відбувалася щодня або що виселення починалося відразу після візиту до IND. Між рішенням і реакцією муніципалітету міг минути певний час. Проте затримку не слід було сприймати як підтвердження права залишатися в програмі.

Коли код змінювався з 46 на 32, муніципалітет отримував підставу припинити прийом за режимом тимчасового захисту. Йшлося не лише про місце проживання, а й про пов'язані з цим режимом виплати, харчування, якщо воно надавалося, та медичне забезпечення.

Світлана припускала, що поява детальної інструкції була пов'язана, зокрема, з дефіцитом місць у муніципальних локаціях. Це було її поясненням контексту, а не окремим правилом документа.

Виїзд із Нідерландів і зняття з реєстрації

Одним із варіантів після відмови був добровільний виїзд із Нідерландів. У такому разі муніципалітет знімав людину з реєстрації в BRP, а її дані переходили до реєстру осіб, які більше не проживають у країні. Номер BSN при цьому не зникав, оскільки він зберігається за людиною. Світлана пояснювала, що це дозволяло, наприклад, надалі владнати податкові питання за період проживання в Нідерландах.

Незавершений запит, який виник під час первинної реєстрації, після виїзду анулювався, адже форму M35H для тимчасового захисту людина не підписала. Якщо була потрібна допомога з добровільним поверненням, муніципалітет мав надати контакти відповідної організації.

Для людини, яка раніше мала дозвіл на проживання в іншій державі ЄС, у документі розглядався варіант повернення до тієї країни, щоб просити продовження дозволу або звертатися щодо захисту там. Для громадянина ЄС ситуація була іншою: він міг залишатися в Нідерландах на підставі свого європейського громадянства, але без житла та утримання за програмою тимчасового захисту.

Муніципалітет міг дозволити людині залишитися в локації ще на кілька днів, щоб організувати виїзд. Однак Світлана звертала увагу, що це була можливість муніципалітету, а не право, якого можна було вимагати.

Оскарження не зупиняло припинення прийому

Другим варіантом було оскаржити рішення IND. Найважливіше застереження полягало в тому, що саме подання заперечення або початок судової процедури не зберігали автоматично місце в муніципальній локації. Процедури припинення прийому та виселення могли тривати, навіть поки справа ще розглядалася.

Якщо заперечення зрештою задовольняли і право на тимчасовий захист визнавали, людина могла повернутися до системи прийому. Але повернення саме до попереднього місця проживання не гарантувалося.

Залишитися в локації на час судового розгляду можна було лише як виняток, якщо суд окремо просив муніципалітет не виселяти людину до рішення у справі. Серед можливих обставин Світлана називала тяжкий стан здоров'я або наявність неповнолітньої дитини, але подавала це як своє припущення щодо ситуацій, які суд міг би врахувати, а не як автоматично встановлений перелік підстав.

Окрема процедура притулку

Третім варіантом була звичайна процедура надання притулку. За розібраною інструкцією, звернутися до відповідного центру та розпочати її можна було протягом двох тижнів після відмови IND у підтвердженні тимчасового захисту. Там людина знову заповнювала форму M35H, але вже не як учасник режиму тимчасового захисту, а як заявник у процедурі притулку. Муніципалітет мав надати інформацію, куди звертатися.

Світлана наголошувала, що цей шлях не однаково підходив усім. Якщо людина прибула з іншої країни, де мала, наприклад, робочу візу або дозвіл на проживання, вона вважала імовірним її повернення до тієї держави. Натомість процедура могла мати більше практичного значення для тих, хто раніше нелегально перебував саме в Нідерландах і не мав іншої країни легального проживання. Це була оцінка, озвучена в ефірі, а не обіцянка позитивного рішення щодо притулку.

Видані раніше документи не виключали подальшої перевірки

Окреме питання стосувалося людей, які вже отримали наклейку або картку, а згодом і підтвердження продовження, хоча фактично могли не відповідати умовам. Світлана застерігала, що раніше виданий документ не обов'язково означав остаточне завершення всіх перевірок.

На її думку, нідерландські органи спочатку масово оформлювали документи, а складніші перевірки проводили поступово. Тому помилково наданий статус могли переглянути пізніше. Вона очікувала, що після завершення основного етапу видачі документів IND і муніципалітети більше уваги приділятимуть рутинній перевірці вже зареєстрованих справ.

Розібрана інструкція показувала, як у березні 2023 року органи намагалися узгодити дії після відмови в тимчасовому захисті. Її головний практичний висновок був неприємним, але чітким: реєстрація та навіть певний період проживання в муніципальній локації самі по собі не гарантували остаточного визнання права на захист. Після негативного рішення потрібно було обрати один із передбачених шляхів, розуміючи, що оскарження не зберігало прийом автоматично, а кожна наступна процедура мала власні умови.