Перші тижні уряду Схоофа: міграційні обіцянки зіткнулися з реальністю

У перші два тижні роботи нового уряду Нідерландів не відбулося ані масових депортацій, ані закриття місць розміщення, ані інших радикальних змін, якими людей лякали під час політичних суперечок. Натомість почалося зіткнення передвиборчих гасел із законодавством, європейськими зобов'язаннями та практичними проблемами. В ефірі від 15 липня 2024 року Світлана Кошек розбирає перші ознаки цього протиріччя на прикладі політики щодо шукачів притулку, розселення та житлової кризи.

Стаття відтворює зміст ефіру від 15 липня 2024 року та описує перші тижні роботи уряду Схоофа, тогочасні міграційні дискусії й ситуацію на ринку житла. Пізніші рішення та зміни правил до її обсягу не входять.

Чому не можна просто припинити прийом біженців

Нова коаліція обіцяла проводити максимально жорстку міграційну політику. Однією з її ідей був спеціальний кризовий закон, який дозволив би Нідерландам у разі надзвичайної ситуації повністю зупинити прийом нових шукачів притулку, орієнтовно на строк до двох років. Передбачалося, що країна спочатку впорається з накопиченими справами та переповненими центрами, а вже потім знову почне приймати людей.

Однак на європейському рівні уряду нагадали, що для оголошення такої кризи недостатньо самого політичного твердження про надмірне навантаження. Державі необхідно обґрунтувати, що вона вжила всіх можливих заходів для належного прийому та розміщення людей, але попри це система опинилася у кризі. На думку Світлани, Нідерландам складно довести таку позицію, особливо з огляду на намір коаліції скасувати закон про розподіл шукачів притулку між муніципалітетами.

Європейська комісарка Ілва Йоганссон, яка відігравала важливу роль у запуску та продовженні тимчасового захисту для українців, попередила, що одностороннє запровадження такого закону може призвести до судового спору на рівні ЄС. Тому швидкого закриття системи прийому, про яке говорили у політичних заявах, на дату ефіру не очікувалося.

Головне протиріччя: коаліція одночасно хотіла скасувати механізм обов'язкового розподілу людей між муніципалітетами й заявити, що зробила все можливе для подолання нестачі місць. Ці дві позиції важко узгодити між собою.

Міністерська посада змінює погляд на проблему

Особливо показовою для Світлани стала поведінка нової міністерки з питань міграції Марйолейн Фабер. До призначення вона була відома різкими висловлюваннями про мігрантів і протестами проти відкриття центрів для шукачів притулку. Після вступу на посаду їй довелося відповідати не лише за політичну риторику, а й за роботу COA - організації, що займається прийомом і розміщенням таких людей.

Під час відвідування Тер-Апела міністерка побачила переповнення та вислухала скарги місцевих підприємців і мешканців. Вони говорили про людей, яким уже відмовили у притулку, але які залишаються в центрі, про порушення порядку та необхідність більшої присутності поліції й охорони. Практичний висновок знову звівся до необхідності розміщувати людей в інших місцях.

Так уряд фактично повернувся до проблеми, яку мав вирішувати закон про розподіл. Водночас коаліція не відмовилася від обіцянки його скасувати, а заявила, що шукатиме інший спосіб. Яким саме буде цей спосіб, на дату ефіру ще не було зрозуміло.

Схожа зміна тону проявилася й у ставленні Фабер до центру для шукачів притулку у власному муніципалітеті. Раніше вона активно протестувала проти нього та різко критикувала місцевих політиків. Уже як міністерка вона мусила визнати, що людей усе одно потрібно десь розміщувати, доки закон не змінився і європейські правила залишаються чинними. Свою зміну позиції вона пояснила різницею між роллю опозиційної політикині та урядовиці, яка зобов'язана діяти за законом.

Для Світлани це приклад ширшого процесу: критикувати державну політику з опозиції простіше, ніж керувати системою, у якій кожне рішення має правові, фінансові й організаційні наслідки.

Жорсткі заяви не завжди означають великий результат

Ще одна пропозиція міністерки стосувалася депортації іноземців із дозволом на проживання за менш серйозні правопорушення. Чинні правила вже передбачали можливість втрати статусу у випадках тяжких порушень, але Фабер хотіла розширити цю практику.

Водночас у дискусії йшлося приблизно про два десятки людей на рік. Тому Світлана сприймає цю ініціативу насамперед як спробу продемонструвати виконання обіцянки про найжорсткішу міграційну політику. Гучність заходу в такому разі не відповідає його реальному масштабу.

Публічні дебати також повернули міністерці її попередні висловлювання про мусульман, міграцію та зміну складу населення. Частину формулювань їй уже довелося забрати назад. За оцінкою Світлани, уряд лише почав проходити етап політичного протверезіння, коли популістські заяви потрібно переводити у рішення, сумісні із законом.

Десятирічне очікування теж руйнує життя

Жорсткість міграційної політики має й інший бік. В ефірі наведено історію родини з Узбекистану, яка подала заяву на притулок у 2014 році. Після численних відмов, заперечень і нових процедур остаточне рішення про депортацію з'явилося лише приблизно через десять років.

За цей час у родині народилися ще діти, старші виросли в Нідерландах, ходили тут до школи, займалися спортом і сформували коло друзів. Коли депортація стала неминучою, сусіди, знайомі та однокласники почали протестувати, а суд тимчасово зупинив вислання через можливу серйозну травму для дітей.

Світлана не робить висновку, що сама заява родини обов'язково була обґрунтованою. Її акцент інший: якби процедуру завершили в передбачуваний строк, наслідки були б зовсім іншими. Багаторічні затримки створили ситуацію, у якій люди встигли повністю вкорінитися, а виконання рішення стало набагато болючішим для всіх.

Цей приклад вона пов'язує з особистою відповідальністю заявників. Не варто покладатися на те, що тривале перебування саме собою завершиться позитивним статусом або що адвокат владнає все без участі людини. Потрібно збирати документи, розуміти процедуру та бути готовими відповідати на запитання органів влади.

Зростання населення посилює політичну напругу

Міграційні суперечки розгортаються на тлі швидкого зростання населення. У 2016 році досягнення позначки у 18 мільйонів жителів очікували значно пізніше, але вже у 2024 році країна наблизилася до цього рівня. За викладом Світлани, основним джерелом приросту стала міграція, тоді як народжуваність серед нідерландців знижується, люди пізніше створюють сім'ї та мають менше дітей.

У політичній дискусії до демографії додаються питання зайнятості й соціальних витрат. Зокрема, в ефірі згадується низька частка працевлаштованих серед частини вихідців із Сирії та залежність деяких домогосподарств від допомоги. Світлана наводить ці твердження як аргументи, що звучали у правій пресі, а не як пояснення, яке можна автоматично переносити на всіх мігрантів.

Саме поєднання зростання населення, нестачі житла й витрат на прийом людей робить міграцію політично гострою темою. Але воно не створює простого законного механізму, за допомогою якого уряд може одномоментно закрити кордон або звільнити місця.

Регулювання оренди скоротило пропозицію

Проблема житла також показує різницю між привабливою метою та наслідками конкретного рішення. Попередній міністр житлового будівництва запровадив бальну систему для частини приватного орендного сектору. Вона обмежила максимальну плату за житло, яке за кількістю балів потрапило до регульованої категорії.

Для орендарів це мало вигляд захисту від високих цін. Проте приватні власники не отримують тих самих дотацій, що житлові корпорації. Якщо квартиру, яку раніше здавали приблизно за 2 000 євро, після регулювання можна було здавати лише близько за 1 300, власник міг вирішити, що вигідніше її продати. Житло при цьому не зникає фізично, але виходить із ринку оренди.

За наведеними в ефірі прикладами, в Утрехті майже не залишилося пропозицій дешевше 1 500 євро, а найбільш доступними були переважно маленькі студії. Люди з достатньою зарплатою для оплати оренди могли не отримувати відповіді на більшість заявок через надзвичайно високу конкуренцію.

Світлана підсумовує цю ситуацію парадоксально: закон про доступну оренду може зробити саму оренду менш доступною, якщо власники масово продають квартири, а нового будівництва недостатньо. Обіцянка нового уряду зводиться до будівництва приблизно 100 000 помешкань щороку за дефіциту близько 400 000. Але для цього потрібні земля, фінансування, дотримання екологічних правил і підтримка житлових корпорацій. Простого наказу будувати недостатньо.

Що показали перші тижні

На дату ефіру новий уряд лише починав роботу, тому остаточно оцінювати його політику було зарано. Проте перші кроки вже показали, що різке припинення прийому біженців, скасування розподілу між муніципалітетами та швидке подолання житлового дефіциту не можна здійснити самими політичними заявами.

Висновок Світлани не полягає в тому, що уряд не зробить нічого корисного. Йдеться про неминуче коригування обіцянок після зіткнення з правом, бюджетом і роботою державних організацій. Для людей, яких безпосередньо стосуються міграційні рішення, практичний орієнтир залишається незмінним: не будувати плани на страшилках чи гучних обіцянках, а стежити за ухваленими правилами, готувати документи та важливі звернення подавати письмово.