Три сценарії після тимчасового захисту: що обговорювали в Нідерландах у 2023 році

У липні 2023 року майбутнє українців під тимчасовим захистом залишалося невизначеним. Уже було зрозуміло, що короткостроковий режим створює труднощі і для людей, і для нідерландських установ, але остаточного рішення щодо наступного статусу ще не існувало. В ефірі Світлана Кошек розібрала аналітичний документ незалежного дорадчого органу з питань міграції та три можливі напрями, які тоді пропонували розглядати після завершення тимчасового захисту.

Матеріал відображає обговорення та припущення з ефіру від 10 липня 2023 року. Описані три сценарії на той момент були можливими напрямами, а не ухваленими правилами чи гарантіями майбутнього статусу.

Чому тимчасовість стала проблемою

Українці перебували в особливому проміжному становищі. Вони мали більше можливостей, ніж люди, які очікували на рішення у звичайній процедурі надання притулку: могли одразу працювати, жити в муніципальному або приватному житлі, навчати дітей у звичайних школах і брати участь у повсякденному житті суспільства. Водночас цей режим ще не був звичайним дозволом на проживання з усталеною довгостроковою перспективою.

Така невизначеність впливала не лише на особисті плани. Муніципалітетам було важко укладати довгі договори, купувати або перебудовувати житло, якщо вони не знали, скільки часу люди залишатимуться. Через короткі рішення мешканців могли переселяти з одного місця в інше, хоча діти вже звикли до школи, а дорослі налагодили роботу та зв'язки із сусідами.

Роботодавці також не завжди хотіли вкладатися у професійний розвиток працівників із тимчасовим статусом. У документі звертали увагу на те, що багато українців працювали через агентства або за нестабільними контрактами, часто нижче рівня своєї освіти та кваліфікації. Чіткіша перспектива могла б допомогти і людям, і роботодавцям ухвалювати довгострокові рішення.

Основна проблема: якщо після завершення захисту не створити іншого механізму, заяви про притулок, подані українцями раніше, могли перейти до активного розгляду. Для системи, яка вже мала велике навантаження, одночасна поява десятків тисяч справ була небажаним сценарієм. Саме тому пропонували заздалегідь визначити інший шлях.

Повернення не означало примусового виїзду

У європейському підході країни мали думати не лише про статус тих, хто залишиться, а й про підтримку людей, які добровільно захочуть повернутися. Світлана наголошувала, що обговорення повернення не слід автоматично сприймати як план вислати всіх українців.

Після тривалого перебування за кордоном повернення також може потребувати організації. Комусь може знадобитися транспорт, комусь не буде куди одразу їхати, а безпечність різних територій та стан житла відрізнятимуться. Тому допомога з поверненням розглядалася як окремий напрям для тих, хто сам його обере.

Водночас Європейський Союз був зацікавлений у тому, щоб правила в різних країнах не відрізнялися настільки, що люди почнуть повторно переїжджати туди, де умови вигідніші. Але якщо спільного європейського рішення не з'явиться вчасно, Нідерландам, за логікою документа, довелося б створювати власний механізм.

Перший сценарій: спеціальний тимчасовий статус

Першим варіантом був окремий дозвіл на проживання, пов'язаний із періодом відновлення України. У розборі йшлося про можливий тривалий строк, зокрема до десяти років. Такий статус міг би дати людям передбачуваний час для життя в Нідерландах, навчання, роботи та участі у проєктах відновлення.

Світлана наводила ситуацію, коли частина сім'ї живе в Нідерландах, а інший її член працює в Україні. Тривалий документ дозволив би спокійніше планувати такі зв'язки між двома країнами. За цей час люди могли б здобути освіту, професійний досвід або долучитися до спільних організацій та економічних проєктів.

Але головне обмеження полягало в тимчасовому характері цього дозволу. За описаною моделлю він не мав автоматично перетворюватися на постійне проживання або громадянство після завершення встановленого строку. Людині, яка хотіла б залишитися надовго, усе одно довелося б перейти на іншу законну підставу.

Не передбачалося й обов'язкового проходження інтеграційної програми з мовним та суспільним іспитами. Для тих, хто планував повернутися, це могло бути зручніше. Однак Світлана бачила в цьому і недолік: без обов'язкової інтеграції люди могли не отримати доступу до відповідних мовних програм, а їхній шлях до постійного статусу не ставав би коротшим.

Суть сценарію: він давав би тривалий перепочинок і зрозумілий горизонт, але сам собою не забезпечував остаточного закріплення в Нідерландах.

Другий сценарій: перехід до звичайної системи

Другий варіант Світлана вважала найпривабливішим. Він передбачав відокремлення права на проживання від тимчасового захисту та переведення українців до звичайної системи дозволів. У документі обговорювалася можливість скоротити необхідний строк для статусу довгострокового резидента ЄС із п'яти до трьох років або іншим способом зарахувати період безперервного проживання під захистом.

За такої моделі люди отримали б зрозумілий шлях: звичайний дозвіл на проживання, інтеграційні вимоги, а згодом, за виконання умов, можливість переходу до незалежного або постійного статусу. Вони користувалися б звичайними правилами щодо житла, підтримки та інших систем, а не спеціальним винятковим режимом для українців.

Цей підхід був привабливим своєю передбачуваністю. Державним органам не потрібно було б нескінченно підтримувати окрему тимчасову конструкцію, а люди розуміли б, які вимоги мають виконати. Водночас реалізація потребувала б значних ресурсів: великої кількості мовних та інтеграційних курсів, викладачів, доступного житла й рішень у сфері медичної допомоги.

Світлана окремо пояснювала, що можливе зарахування прожитих років залежало від того, який саме варіант буде ухвалено. На дату ефіру ці роки не можна було вважати ані гарантовано зарахованими для постійного проживання чи громадянства, ані остаточно втраченими. Важливою могла бути безперервна реєстрація в Нідерландах: переїзди всередині країни не переривали строк, якщо людина залишалася зареєстрованою, тоді як виписка могла створити перерву.

Третій сценарій: робота або навчання

Третій напрям передбачав перехід на дозвіл, пов'язаний із працевлаштуванням чи навчанням. Нідерланди вже мали відповідні правові механізми, тому їх можна було б адаптувати без створення цілком нового статусу.

Проблемою були високі умови входу. Для дозволу висококваліфікованого працівника була потрібна достатньо висока зарплата, якої багато українців не мали, особливо якщо працювали нижче своєї кваліфікації. Звичайний робочий дозвіл також був складним для роботодавця. Тому в документі пропонувалося не просто відкрити наявні процедури, а допомогти з оцінюванням дипломів, мовою, підвищенням кваліфікації та працевлаштуванням, а також заохочувати роботодавців наймати українців.

Світлана припускала, що в разі вибору цього сценарію правила довелося б пом'якшити. Наприклад, можна було б зменшити адміністративні перешкоди для роботодавця або створити доступніший робочий маршрут для людей, які вже перебувають у країні. Проте це було міркуванням про можливу реалізацію, а не готовою нормою.

Навчальний шлях також не був універсальним. Пільгова вартість вищої освіти для українців уже тоді залежала від рішень окремих університетів і державного фінансування. Право дітей на шкільну освіту не означало автоматично однакової вартості університету для дорослих.

Найбільший недолік третього сценарію стосувався людей, які не могли бути економічно активними: літніх людей, осіб із хронічними захворюваннями, батьків, які не могли працювати через догляд за дітьми, та людей без достатньої кваліфікації. Якщо для них не створити окремого рішення, вони могли б залишитися лише з процедурою надання притулку або поверненням.

Жоден варіант не був готовим рішенням

Три сценарії показували різні пріоритети. Спеціальний тимчасовий статус давав час, але не гарантував постійного майбутнього. Звичайна система створювала рівніші та зрозуміліші правила, але вимагала масштабної інтеграційної роботи. Дозволи через роботу й навчання могли підтримати активних працівників і студентів, проте не охоплювали всіх.

На дату ефіру не було вирішено, чи оберуть один шлях, поєднають кілька можливостей або встановлять різні умови для різних груп. Світлана вважала, що за наявності кількох доступних маршрутів люди мали б самі обирати той, вимогам якого вони відповідають. Але головний висновок полягав не у прогнозі конкретного статусу, а в необхідності завчасного рішення. Тривала невизначеність дорого коштувала людям, муніципалітетам і роботодавцям, а звичайна система притулку не була розрахована на одночасний перехід усіх українців.