«Тимчасовий дім» у Нідерландах: робота, житло, психологічна допомога та поступова самостійність

Українці в Нідерландах дедалі помітніше стають частиною місцевого суспільства, хоча їхній правовий статус залишається тимчасовим. У грудні 2024 року Світлана Кошек розібрала черговий урядовий лист до парламенту та велике дослідження про становище переміщених осіб з України. Ці матеріали показують суперечливу картину: люди активно працюють і хочуть жити самостійно, але часто мають тимчасові контракти, не використовують свою кваліфікацію, стикаються з мовними бар'єрами, дискримінацією та погіршенням психологічного здоров'я.

Матеріал відображає зміст ефіру від 2 грудня 2024 року та описує документи, правила, пропозиції й очікування станом на цю дату.

Висока зайнятість не означає стабільності

Один із головних висновків дослідження стосувався участі українців у ринку праці. Багато переміщених осіб працювали повний робочий день, тобто понад 35 годин на тиждень. Для державних органів така швидка трудова активність стала важливим позитивним показником.

Водночас за загальною цифрою зайнятості приховувалася вразливість. Українці часто працювали за тимчасовими контрактами та виконували роботу, нижчу за рівень їхньої освіти й професійного досвіду. Обмежене знання нідерландської мови ускладнювало пошук кращої роботи, професійний розвиток і спілкування з місцевими жителями.

На відміну від біженців, які отримали статус через процедуру притулку, українці не мали автоматичного доступу до обов'язкової програми інтеграції. Мовні курси залежали від можливостей і рішень конкретного муніципалітету. Через це умови в різних громадах могли суттєво відрізнятися.

Світлана також звернула увагу на повідомлення про дискримінацію на роботі. Уряд закликав людей не обмежуватися обговоренням проблеми в соціальних мережах, а звертатися до органів і регіональних служб, які займаються такими випадками. Саме офіційне повідомлення дає можливість зафіксувати порушення та розглянути дії роботодавця.

Психологічне здоров'я та бар'єри на шляху до допомоги

Дослідження зафіксувало погіршення стану здоров'я переміщених осіб, особливо в частині психологічних скарг, стресу та сильного напруження. На стан людей впливали пережита війна, вимушений переїзд, невизначеність і необхідність пристосовуватися до іншої країни.

Доступ до допомоги ускладнювали мова та незнання нідерландської системи охорони здоров'я. Окремою проблемою було те, що частина людей соромилася звертатися до психолога або сприймала це як табуйовану тему. Світлана наголошувала, що травма після втечі від війни не є приводом для сорому і що її не варто роками накопичувати в собі.

В урядовому листі серед можливих рішень згадували залучення українських психологів і розвиток психосоціальної підтримки в муніципальних центрах розміщення. Проте на дату ефіру це було напрямом роботи, а не однаково доступною послугою в кожній громаді. Реалізація залежала від рішень і можливостей муніципалітетів.

Під час відповідей на запитання Світлана порадила українській психологині, яка хотіла запропонувати волонтерську допомогу, звернутися до профільної організації LOOP. Ця ж структура могла бути орієнтиром для пошуку пропозицій психологічної підтримки. Водночас конкретну доступність допомоги потрібно було уточнювати за місцем проживання.

Муніципальне житло залишається дефіцитним

На дату розбору система муніципального приймання була майже повністю заповнена. Тому на запитання, чи приймають Нідерланди нових людей з України, не було простої відповіді. Право на тимчасовий захист продовжувало діяти для тих, хто відповідав умовам, але вільних місць у центрах розміщення практично не було.

Після зміни національного закону єдиний кризовий центр розподілу вже не працював у попередньому форматі. Звертатися потрібно було безпосередньо до муніципалітетів. Якщо людина мала приватне місце проживання, де її погоджувалися прийняти й зареєструвати, оформлення могло бути простішим, але це не розв'язувало загальної нестачі житла.

Дослідження показувало, що майже половина опитаних після поселення не переїжджала. Близько половини хотіли б перейти до власного житла, тоді як значно менша частина прагнула іншого муніципального місця. Для Світлани це було важливим свідченням прагнення людей до самостійності, а не бажання залишатися залежними від системи приймання.

Виїзд із муніципального центру до орендованого житла сам собою не припиняв тимчасового захисту. Людині потрібно було зареєструватися за новою адресою, після чого попередній муніципалітет знімав її зі старої реєстрації. Головною практичною складністю залишався пошук доступного житла.

Доходи та внески перевірятимуть ретельніше

На момент ефіру люди в муніципальному житлі вже мали повідомляти про свої доходи. Інформацію про звичайну роботу муніципалітети могли отримувати через обмін даними, але про інші джерела, зокрема пенсію, віддалену роботу або підприємницький дохід, людина мала повідомляти самостійно у визначеному громадою порядку.

Світлана застерігала не ігнорувати листи муніципалітету із запитом про доходи. Громада мала право поставити такі запитання та встановити строк для відповіді. Обмін інформацією між державними структурами планували розширювати, щоб перевіряти, чи правильно люди отримують виплати й чи мають вони робити внесок за проживання або харчування.

Якщо людина безпідставно отримувала допомогу або не сплачувала встановлений внесок, муніципалітет отримував більше можливостей для стягнення боргу. Йшлося не про окреме покарання українців, а про наближення системи до звичайних нідерландських правил, за якими одержувач допомоги повинен декларувати всі доходи.

У листі також обговорювали спрощення розрахунку внеску за харчування. Замість різних сум залежно від складу сім'ї хотіли перейти до однакової суми для кожної повнолітньої переміщеної особи. Світлана підкреслювала, що частина змін ще потребувала затвердження, тому наведені в документах суми не варто було сприймати як остаточні правила до їх офіційного запровадження.

Медичне страхування та перехід до звичайної системи

Українці під тимчасовим захистом користувалися спеціальною схемою медичного забезпечення RMO. За нею люди не сплачували звичайну страхову премію та власний ризик. Працевлаштована людина могла добровільно оформити звичайне нідерландське медичне страхування, після чого RMO припиняла діяти, оскільки одночасно мати дві страховки не можна.

За невисокого доходу звичайне страхування могло давати право на відповідну субсидію. Муніципалітет не вирішував, чи можна перейти з RMO на звичайний поліс: це було окреме питання медичного страхування.

В ефірі також обговорювалося, чи можуть у майбутньому запровадити окрему оплату медичного забезпечення для людей у муніципальному житлі. На дату розмови підтвердженого рішення про такий внесок не було. Світлана вважала, що з часом українців поступово переводитимуть до загальної системи, у якій мешканці самі оплачують житло, комунальні послуги та страхування, але не подавала це припущення як уже ухвалене правило.

Тимчасовий статус і наміри залишитися

За наведеними в дослідженні результатами, 72% опитаних планували залишатися в Нідерландах щонайменше протягом наступних двох років. Серед них частина була готова повернутися, якщо в Україні знову стане безпечно, майже половина ще не визначилася, а близько третини не планувала повертатися. Намір залишитися суттєво не залежав від того, з якого регіону України приїхала людина і чи був цей регіон окупований на момент дослідження.

Нідерланди заявляли про намір узгоджувати подальші рішення з підходом Європейського Союзу. Водночас країна готувала національний резервний механізм на випадок, якщо спільного європейського рішення не буде вчасно. На дату ефіру це означало продовження роботи над майбутньою моделлю, а не появу готового постійного статусу.

Головний висновок: дослідження показувало українців не лише як тимчасову групу, що потребує приймання, а як людей, які вже працюють, будують зв'язки та планують майбутнє в Нідерландах. Однак шлях до стабільності залишався нерівним. Робота не завжди давала захищеність, доступ до мови й психологічної допомоги залежав від громади, а поступове самозабезпечення вимагало доходу, житла та розуміння місцевих правил. Саме ці практичні питання визначали, наскільки «тимчасовий дім» зможе стати основою для наступного етапу життя.