Проживання українців у приймаючих родинах у Нідерландах: реєстрація, домовленості та оренда

Проживання в нідерландській приймаючій родині має інші правила, ніж самостійна оренда житла або розміщення в муніципальній локації. В ефірі 29 січня 2024 року Світлана Кошек розібрала восьму версію інструкції для муніципалітетів і регіональних організацій. Документ пояснював, як зареєструвати новоприбулих, про що варто домовитися з господарями, хто відповідає за допомогу та що змінюється, коли безоплатне проживання перетворюється на оренду.

Матеріал відображає зміст ефіру від 29 січня 2024 року та розібраної в ньому восьмої версії інструкції про приватний прийом українців у Нідерландах. Наведені правила, суми й процедури стосуються того періоду.

Кого вважали мешканцем приймаючої родини

Приватним прийомом в інструкції називали ситуацію, коли нідерландська родина тимчасово надала українцям житло. Людина, яка самостійно знайшла помешкання, уклала договір оренди та сплачувала за нього власні кошти, до цієї категорії вже не належала.

Державна програма пошуку нових приймаючих родин на той час припинилася, однак сама можливість поселити людину в приватному будинку не зникла. Таке проживання могло продовжуватися за домовленістю сторін, зокрема між родичами, знайомими або людьми, які вже встигли добре пізнати одне одного.

Окремої уваги потребували неповнолітні, які приїхали без батьків. Про таку дитину муніципалітет мав повідомити організації, відповідальні за захист неповнолітніх. Передбачалися розмови з дитиною, приймаючою родиною і, якщо це було можливо, з батьками через відеозв'язок. Навіть сімнадцятирічна людина до досягнення повноліття залишалася в цій спеціальній процедурі.

Два кроки для оформлення

Перший крок: реєстрація в муніципалітеті в реєстрі населення. Приймаючу родину просили допомогти гостям із записом і підтвердженням адреси. Формально реєстрацію потрібно було пройти протягом п'яти днів, хоча для новоприбулих українців процес міг тривати довше. Світлана наголошувала, що затягувати його не варто: без реєстрації людина ще не отримувала повного оформлення за режимом тимчасового захисту.

Після внесення до реєстру людина отримувала BSN - персональний номер для взаємодії з державними органами. Його могли видати одразу або надіслати пізніше. Це не лише податковий номер, а загальний державний ідентифікатор, тому передавати його стороннім людям без законної підстави не слід. Після отримання BSN можна було також оформити DigiD для електронного доступу до державних послуг.

Другий крок: звернення до міграційної служби IND. Запис робили онлайн, зазвичай після того, як дані з муніципального реєстру встигали потрапити до системи IND. В ефірі радили зачекати щонайменше тиждень після муніципальної реєстрації. IND перевіряла право на тимчасовий захист і видавала документ, форма якого залежала від ситуації людини: наклейку в паспорті, окремий вкладень або картку. Різна форма не означала різного обсягу прав.

Для наклейки важливим залишався лист про продовження дії тимчасового захисту. Світлана радила берегти його та зробити копію. Після проходження обох кроків людина мала комплект документів, необхідний для офіційної роботи та звернення до звичайних установ, зокрема до сімейного лікаря або школи.

Документи та допомога до реєстрації

На дату ефіру сертифікат, який раніше можна було отримати через українське посольство замість паспорта, вже не розглядався як достатній документ для муніципальної реєстрації. Він міг лише тимчасово допомогти в процесі отримання повноцінного документа. Для оформлення використовували закордонний паспорт, національну ID-картку або інший прийнятний український документ.

Якщо людину вже прийняли в муніципалітеті, але направили спочатку оформити паспорт, муніципалітет міг почати виплачувати допомогу ще до завершення реєстрації. Це було правом муніципалітету, а не його обов'язком. Після реєстрації виплата ставала частиною встановленої процедури.

Для неповнолітнього кошти могли надходити батькам або людині, оформленій як тимчасовий опікун. Водночас приймаюча родина не отримувала від муніципалітету окремої компенсації за саме рішення поселити українців: такий прийом вважався добровільним.

Письмові домовленості в одному домі

Спільне проживання може бути корисним для обох сторін, але люди, які тікають від війни, нерідко перебувають у стресі. Тому в інструкції радили від початку встановити зрозумілі, бажано письмові домовленості про їжу, душ, прибирання, ключі, використання електрики та інші побутові питання.

Гостям важливо залишати можливість побути наодинці. Часте користування телефоном не обов'язково свідчить про байдужість до родини: люди можуть стежити за новинами з України та підтримувати зв'язок із близькими. Господарям також радили уважно ставитися до ознак сильного стресу та вчасно звертатися по допомогу до муніципалітету або відповідних організацій.

Спільні заняття, спорт, відвідування подій чи невелика допомога в побуті могли полегшувати адаптацію. Але допомога по дому не мала ставати платою за проживання або створювати відчуття боргу. Завдання полягало в тому, щоб запропонувати людині участь, а не примусити її відпрацьовувати гостинність.

Приймаючу родину просили також звертати увагу на можливу експлуатацію. Підозрілими сигналами могли бути надто приваблива пропозиція роботи, залежність людини від того, хто утримує її документи, надмірні робочі години, небезпечні умови, оплата нижче встановленого рівня, видимі травми або небажання розповідати про роботу. У таких випадках рекомендували звертатися до профільних організацій із захисту працівників і протидії торгівлі людьми.

Безоплатне проживання та оренда - різні режими

Поки українці безоплатно жили в приймаючої родини, вони вважалися гостями, а не орендарями. Сторони могли укласти письмову угоду про проживання, але вона не була договором оренди. Муніципалітет продовжував відповідати за передбачену для людини підтримку.

Господарі могли домовитися з гостями про часткове покриття витрат на газ, воду та електроенергію. За розібраною в ефірі версією правил ця сума не мала перевищувати житловий компонент допомоги, який тоді становив 80,91 євро на людину. Вимагати орендну плату в межах приватного прийому господар не міг.

Якщо сторони укладали договір і людина починала платити саме за кімнату або окреме житло, відносини ставали орендними. Тоді мешканця захищало законодавство про оренду, але право на виплати, пов'язані з проживанням у приймаючої родини, припинялося. Такий перехід міг відбутися навіть у тій самій кімнаті: значення мало не місце, а характер домовленості.

Для платної оренди кімнати в будинку, де жив власник, в ефірі було названо випробувальний період у дев'ять місяців. Протягом нього власник міг припинити проживання з належним попередженням. Після завершення цього періоду орендар отримував звичайніший рівень захисту, і виселити його без установлених підстав було складніше. Для безоплатного гостя цей орендний захист не діяв.

Виплати, робота та вплив на господарів

Допомога мешканцям приймаючих родин складалася з окремих компонентів на особисті потреби, харчування та додаткові витрати приватного проживання. Сума на харчування залежала від віку людини та складу родини, тоді як житловий компонент надавався на кожного мешканця.

За правилами, які Світлана пояснювала в січні 2024 року, офіційне працевлаштування хоча б одного повнолітнього члена родини припиняло виплату допомоги всій родині. Важливим був сам факт офіційної роботи за контрактом, а не кількість годин чи розмір заробітку. Разовий приватний дохід без трудового договору вона відрізняла від працевлаштування, хоча такий дохід міг мати значення для податкової декларації.

Оформлення українців як гостей не мало зменшувати соціальні виплати чи пенсію приймаючої родини або створювати для неї додаткові податки. Якщо господарі повідомляли про втрату грошей через зареєстрованих гостей, Світлана радила перевірити, чи правильно вони оформили статус проживання. Договір оренди змінював ситуацію, тому змішувати два режими не можна.

Переїзд, виїзд і відповідальність за зміни

Під час переїзду до іншої приймаючої родини людина мала зареєструвати нову адресу в новому муніципалітеті. Окремо виписуватися зі старого зазвичай не було потрібно: інформацію передавали через систему, а виплати надалі мав вести новий муніципалітет.

Якщо спільне проживання не склалося, українець міг звернутися до муніципалітету з проханням про місце в муніципальній локації. Вільного місця саме в цьому муніципалітеті могло не бути, тому людину могли направити туди, де воно було. Можливості самостійно обрати конкретну локацію інструкція не гарантувала.

Під час остаточного виїзду з Нідерландів потрібно було повідомити муніципалітет і закрити реєстраційні процедури. Інакше допомога могла продовжувати нараховуватися, а згодом її довелося б повертати. Після офіційного виїзду документи тимчасового захисту втрачали чинність у системі, навіть якщо наклейка фізично залишалася в паспорті. У разі повернення оформлення потрібно було відновлювати через муніципалітет та IND.

Страхування і побутові випадки

Медична допомога українцям покривалася спеціальною схемою RMO. У згаданому Світланою україномовному поясненні були описані види допомоги, переклад, реабілітація та порядок звернення. Вона наголошувала, що умови могли уточнюватися, тому для конкретного лікування потрібно було перевіряти актуальний на той момент перелік покриття.

Страхування цивільної відповідальності не було обов'язковим, але багато нідерландських родин його мали. Українців, які тимчасово жили в такій родині, страховик міг розглядати як гостей, включених до сімейного покриття. Якщо гість випадково пошкодив майно, наприклад залив кавою комп'ютер господарів, родина могла звернутися до свого страховика. Якщо страхування не було, інструкція передбачала можливість з'ясовувати компенсацію через муніципалітет, хоча практичний порядок залежав від конкретної ситуації.

Приватний прийом тримався на чіткому розмежуванні ролей. Гість мав своєчасно оформляти документи та повідомляти про зміни, господарі - підтверджувати проживання і дотримуватися домовленостей, а муніципалітет - вести реєстрацію та передбачену підтримку. Найважливіше було не називати оренду гостинністю або гостинність орендою: від цього залежали виплати, правовий захист і відповідальність кожної сторони.