Плата за муніципальне житло для українців: що означав експеримент у Кранендонку

Восени 2023 року система розміщення українців у Нідерландах опинилася під дедалі більшим тиском. Вільних місць майже не залишалося, нові люди продовжували приїжджати, а муніципалітети одночасно шукали житло і для інших груп. На цьому тлі Кранендонк запустив експеримент: працевлаштованим українцям запропонували добровільно сплачувати 190 євро на місяць за проживання. В ефірі від 6 листопада 2023 року Світлана Кошек пояснювала, чому цей локальний крок міг стати початком ширшої зміни, але ще не був загальним правилом.

Матеріал відображає ситуацію та обговорення станом на 6 листопада 2023 року. Експеримент Кранендонка і наведені правила описані в межах цієї дати.

Чому питання оплати взагалі виникло

За наведеними в ефірі даними, на 27 жовтня в Нідерландах було зареєстровано трохи більше ніж 102 тисячі переміщених осіб з України. У муніципальних місцях розміщення залишалося близько 500 вільних місць на всю країну. Це означало, що навіть за формальної наявності місць вони могли бути розпорошені між різними муніципалітетами й не підходити конкретній родині.

Особливо важко було розміщувати великі сім'ї: знайти одразу п'ять місць в одному муніципалітеті значно складніше, ніж місце для однієї людини. Новоприбулі могли по кілька місяців залишатися в тимчасовому приймальному центрі, очікуючи, поки для них знайдуть відповідну локацію. За таких умов швидка реєстрація, оформлення документів і початок роботи також могли затримуватися.

Проблема не обмежувалася українцями. Звичайні центри прийому шукачів притулку теж були переповнені, а люди, які вже пройшли процедуру, потребували житла в тих самих муніципалітетах. Одночасно в країні існувала велика черга серед місцевих жителів. Тому спорудження великих локацій для українців іноді викликало спротив громад, особливо коли йшлося про сотні чи понад тисячу мешканців.

Невеликі об'єкти на кілька родин сприймали спокійніше. Проте такі рішення не могли швидко закрити загальний дефіцит. Саме нестача житла змусила владу шукати не лише нові місця, а й способи заохотити людей, які мають дохід, частково брати витрати на себе або знаходити житло поза муніципальною системою.

Експеримент у Кранендонку

З 1 листопада муніципалітет Кранендонк почав просити працевлаштованих українців сплачувати 190 євро на місяць. За поясненням, яке наводилося в ефірі, ці кошти мали покривати електроенергію та інші пов'язані з проживанням витрати. Сума була значно меншою за ринкову вартість кімнати або самостійного житла.

У цій локації люди мешкали в окремих кімнатах або невеликих модульних будинках, а не кількома сім'ями в одному приміщенні. Муніципалітет письмово попередив мешканців, і, за повідомленням, більшість відреагувала позитивно. Дехто з українців сприймав внесок як справедливий спосіб показати, що, маючи роботу, вони не користуються проживанням цілком безкоштовно.

Однак на той момент муніципалітет не мав законодавчої підстави примушувати людей платити. Чинний порядок передбачав безкоштовне розміщення, тому внесок залишався добровільним. Людина могла відмовитися, а муніципалітет не мав права стягнути гроші примусово лише на підставі цього експерименту.

Важливе розмежування: у Кранендонку вже діяла місцева добровільна домовленість, але загальнонаціонального обов'язку сплачувати за муніципальне житло ще не було. Світлана очікувала, що за результатами експерименту подібний внесок можуть обговорювати ширше, проте не могла сказати, чи залежатиме майбутня сума від доходу, типу житла або його якості.

Чому за пілотом стежили інші муніципалітети

Ідею внеску для працевлаштованих мешканців обговорювали й раніше, але влітку її не підтримали. Кранендонк самостійно вирішив перевірити, як така модель працюватиме на практиці. Інші муніципалітети, медіа та урядові структури спостерігали за реакцією мешканців і результатами пілота.

На думку Світлани, модель мала значні шанси поширитися, якщо експеримент мине без серйозних проблем. Найпростішим варіантом могло бути встановлення фіксованого особистого внеску для працевлаштованих мешканців муніципальних локацій. Такий підхід легше адмініструвати, ніж окремо оцінювати кожну кімнату, модульний будинок, переобладнаний офіс чи інший об'єкт із фонду тимчасового житла.

Водночас вона не очікувала, що платити змусять людей без такої можливості. Обговорення стосувалося насамперед тих, хто працює та отримує дохід. Але навіть для цієї групи конкретні умови ще не були визначені на національному рівні.

Відмінності між локаціями створювали складне питання справедливості. Одні сім'ї мали окреме невелике помешкання, інші жили втрьох у кімнаті площею 12 квадратних метрів або ділили простір із більшою кількістю людей. Чи враховуватимуть якість і розмір житла, в листопаді 2023 року було невідомо. Тому не варто було переносити умови Кранендонка на кожну муніципальну локацію.

Нові прибуття посилили тиск на систему

Окремою причиною напруження стала зміна складу новоприбулих. У матеріалі, який Світлана цитувала в ефірі, йшлося про збільшення кількості молодих чоловіків, які реєструвалися в Нідерландах і шукали роботу. Частина з них до цього тривалий час жила в іншій європейській країні.

За даними Утрехтського регіону безпеки, з 26 серпня до 27 жовтня до центрального розподільчого пункту прибули 2345 осіб. Із них 1606 приїхали з України, 353 - з Польщі, ще 316 - з інших країн. Також повідомлялося, що близько 30 відсотків зареєстрованих шукачів роботи раніше певний час жили в іншій європейській країні.

У публікаціях наводилися приклади молодих людей, які працювали або навчалися в Польщі, а потім переїхали до Нідерландів заради кращого заробітку. Роботодавці активно шукали українців через Telegram-канали. Деякі пропонували платне житло, а інші відмовлялися його надавати, виходячи з того, що український працівник може безкоштовно оселитися через муніципалітет.

Через це Утрехтський регіон безпеки закликав роботодавців самостійно розміщувати людей, яких вони залучають до роботи. Логіка була простою: муніципальних місць могло не вистачити для тих, хто тікає безпосередньо від небезпеки та не має інших варіантів.

Світлана не звинувачувала людей у прагненні знайти кращі умови. Якщо система дає можливість більше заробляти й майже не витрачатися на житло та страхування, люди нею користуються. На її думку, змінити потік можна було не закликами не приїжджати, а зміною самих умов. Добровільна плата за проживання була одним із можливих кроків у цьому напрямі.

Безкоштовне житло не означало швидкого поселення

Люди, які приїжджали восени 2023 року, могли очікувати умов, схожих на ті, які отримали українці на початку повномасштабної війни. Насправді система вже працювала на межі. Тимчасовий розподільчий центр не був постійною адресою, тому там могли не реєструвати мешканців і не оформлювати документи до переведення в інший муніципалітет.

Світлана визнавала, що на окремих локаціях траплялося погане ставлення і що такі випадки потребували скарг та перевірок. Але загальну затримку вона пояснювала передусім відсутністю місць, а не небажанням усіх муніципалітетів допомагати. Житло не можна було створити миттєво, а на ринку його бракувало і самим нідерландцям.

Тому людям, які їхали насамперед на заробітки, вона радила заздалегідь обговорювати проживання з роботодавцем. Муніципальна система залишалася захистом для переміщених осіб, але вже не могла гарантувати швидке поселення в комфортному житлі кожному новоприбулому.

Житлова криза відсунула інтеграцію на другий план

До загострення дефіциту муніципалітети дедалі більше займалися працевлаштуванням, мовними курсами та інтеграцією. Восени 2023 року ресурси знову доводилося спрямовувати на пошук локацій. Часто цими напрямами опікувалися ті самі установи й працівники, тому термінова потреба в ліжках і кімнатах відсувала довгострокові програми.

Публічний образ українців також змінювався. На початку війни в новинах переважали жінки з дітьми, літні люди та люди з інвалідністю, яким необхідна допомога. Згодом дедалі частіше показували працездатних чоловіків, шукачів роботи та українців, які вже працюють у нідерландських компаніях. Разом із цим зростало очікування, що люди з доходом поступово братимуть більше відповідальності за власні витрати.

Це не скасовувало захисту і не означало, що кожен уже здатен знайти житло на відкритому ринку. Без постійного контракту орендувати помешкання було особливо складно. Але напрям зміни ставав помітним: від екстреної безумовної допомоги система переходила до пошуку розподілу витрат між державою, роботодавцями та самими працевлаштованими мешканцями.

Що можна було стверджувати на дату ефіру

Станом на 6 листопада 2023 року внесок у Кранендонку був добровільним локальним експериментом для працевлаштованих українців. Він не створював автоматичного обов'язку для мешканців інших муніципалітетів і не давав підстав стягувати плату з тих, хто не погодився.

Водночас експеримент показував напрям дискусії. Через гострий дефіцит місць влада шукала способи зберегти систему для вразливих людей, залучити роботодавців до розміщення трудових мігрантів і частково перекласти витрати на тих мешканців, які вже мають роботу. Чи стане внесок загальним правилом, яким буде його розмір і чи врахують умови конкретного житла, тоді ще не було вирішено.

Головний висновок ефіру полягав не в тому, що безкоштовне розміщення вже скасували, а в тому, що попередня модель наближалася до межі своїх можливостей. Кранендонк перевіряв один із варіантів її зміни, а українцям варто було відрізняти чинне локальне рішення від можливого майбутнього загальнонаціонального правила.