Чи потрібні Нідерландам мігранти: житло, робота та місце українців у цій дискусії

Міграційна дискусія в Нідерландах загострюється навколо двох тверджень, які на перший погляд суперечать одне одному. З одного боку, країну називають переповненою, говорять про нестачу житла та навантаження на суспільні системи. З іншого боку, роботодавцям бракує працівників, а частина економіки давно залежить від людей, які приїжджають з-за кордону. В ефірі від 22 січня 2024 року Світлана Кошек розглядає цю суперечність на прикладі українців і пояснює, чому відповіді «всіх залишать» або «всіх відправлять назад» надто спрощують реальну ситуацію.

Матеріал відображає зміст ефіру від 22 січня 2024 року та тодішню міграційну дискусію. Згадані пропозиції, строки й припущення не описують автоматично чинні правила після цієї дати.

Коли прихисток стає способом заощадити на житлі

Приводом для розмови стала публікація про збільшення кількості українських чоловіків, які зверталися до центрів первинного прийому в Нідерландах. За наведеними в ефірі повідомленнями, частина з них приїжджала вже з роботою або з конкретною домовленістю про працевлаштування. Серед новоприбулих були також люди, які до цього жили в іншій європейській країні, але переїхали через вищу оплату праці, доступний прихисток і кращі можливості заробітку.

Саме тут Світлана проводить межу між людиною, яка тікає від війни та після приїзду шукає роботу, і працівником, який переїжджає до Нідерландів насамперед заради заробітку. У першому випадку прихисток виконує своє початкове завдання. У другому виникає питання, чи не перекладає роботодавець витрати на проживання працівника на муніципалітет і платників податків.

В ефірі згадуються повідомлення про роботодавців, які через групи в месенджерах запрошували людей приїхати, зареєструватися під тимчасовим захистом, оселитися безплатно та працювати на них. На думку Світлани, така схема несправедлива не лише щодо держави. Місце в центрі може знадобитися людині, яка справді не здатна самостійно знайти житло: хворій жінці, сім'ї з дітьми або іншій людині у вразливих обставинах.

Ключова відмінність: претензія стосується не самого факту роботи. Працевлаштування українців корисне і для них самих, і для нідерландського ринку праці. Питання полягає в тому, хто має оплачувати проживання працездатної людини, яка приїхала саме на роботу та працює повний тиждень, іноді з великою кількістю годин.

Плата за муніципальне житло не може бути однаковою для всіх

На дату ефіру обговорювалася можливість зменшити виплати українцям, які працюють і живуть у муніципальному прихистку, а також запровадити їхню участь у витратах на проживання. Світлана підтримує сам принцип: доросла людина зі стабільним заробітком може робити посильний внесок за місце, яким користується.

Водночас із розмови випливає, що однакове правило для всіх працюючих було б несправедливим. Людина може працювати лише кілька годин на тиждень, отримувати невелику суму, виховувати дітей або доглядати родича з інвалідністю. Це зовсім інша ситуація, ніж у працівника, який приїхав без утриманців, працює повний тиждень і використовує безплатне розміщення для максимального заощадження заробленого.

Йдеться також не про вимогу орендувати окрему квартиру за ринковою ціною. За мінімальної зарплати це може бути недоступно. Предмет дискусії - часткова оплата місця в муніципальній локації з урахуванням доходу та реальних обставин людини.

Світлана окремо заперечує проти поділу на «хороших працюючих» і «поганих непрацюючих» без урахування причин. Не можуть працювати люди з тяжкими обмеженнями здоров'я, літні люди, діти або ті, хто постійно доглядає іншу людину. Незнання мови чи незручне місце проживання вона не вважає рівнозначними таким обставинам, особливо після тривалого перебування в країні.

Нідерланди вже не вперше називають переповненими

Щоб показати ширший контекст, в ефірі розбирається історія нідерландської міграції. Твердження про те, що країна переповнена, звучало і тоді, коли населення було значно меншим. Після Другої світової війни Нідерланди потерпали від нестачі житла, а держава заохочувала частину громадян переїжджати до Канади, Австралії та Нової Зеландії. Проте одночасно відбудові та промисловості були потрібні шахтарі, будівельники й фабричні працівники.

Пізніше до країни запрошували працівників з Італії, Туреччини, Марокко та інших держав. Спочатку очікувалося, що вони попрацюють кілька років і повернуться. Але економічні обставини змінювалися, люди залишалися, до них приєднувалися сім'ї. У наступні десятиліття нові хвилі попиту на робочу силу знову приводили нових мігрантів.

Історичний парадокс: держава могла одночасно заохочувати еміграцію власних громадян і запрошувати іноземців на роботу. Цей самий конфлікт помітний і в сучасній дискусії: населення та навантаження на інфраструктуру зростають, але без приїжджих працівників частину вакансій немає ким заповнити.

Світлана звертає увагу й на те, що публічні суперечки часто зосереджені на біженцях, хоча вони становлять лише одну частину міграції. Люди приїжджають також на роботу, навчання, до партнерів або для возз'єднання сім'ї. Тому скорочення лише одного потоку не дає повної відповіді на питання зростання населення.

Дефіцит працівників не скасовує межі зростання

Зростання населення впливає на житло, медицину, освіту, пенсійну систему та простір міст. Нідерланди водночас прагнуть не забудовувати кожну вільну ділянку і зберігати природу та зелені зони. Отже, дискусія не зводиться до арифметичного питання, скільки людей фізично може поміститися на території країни.

Один із порушених в ефірі напрямів - чи всі види економічної діяльності, що потребують великої кількості низькооплачуваних працівників, мають і надалі зростати саме в Нідерландах. Як приклади названо великі розподільчі центри та теплиці, де часто працюють вихідці зі Східної Європи. Якщо країна хоче зменшити трудову міграцію, їй доведеться говорити не лише про кордони, а й про структуру власної економіки.

Повністю зупинити міграцію Світлана не вважає реалістичним рішенням. Населення старіє, а догляд за літніми людьми сам потребує працівників. Тому Нідерландам доводиться шукати баланс між потребою в робочих руках, можливостями житлової та соціальної систем і бажанням зберегти придатний для життя простір.

Що ця дискусія означала для українців у 2024 році

На думку Світлани, у довгостроковій перспективі країна намагатиметься залишати людей, які можуть бути корисними суспільству. Це не гарантія конкретного статусу і не готове правило, а її оцінка логіки державних рішень. Робота, знання мови, самозабезпечення та участь у суспільному житті можуть посилити позицію людини, якщо надалі з'являться різні шляхи легального перебування.

Водночас на дату ефіру не було відповіді, що саме станеться з українцями після завершення тимчасового захисту. Світлана наголошує, що ключові рішення залежать не лише від уряду Нідерландів, а й від Європейського Союзу та розвитку ситуації навколо України. Вона допускає можливість спрощених шляхів для українських працівників, але не подає їх як уже затверджені правила.

Тому заклик до інтеграції не варто розуміти як обіцянку залишитися. Мову, професійний досвід і здатність самостійно будувати життя людина здобуває насамперед для себе. Навіть у разі повернення знання нідерландської або англійської може залишитися корисним для майбутньої роботи та співпраці.

Окремі повідомлення про продовження оренди локацій для українців до кінця 2025-го або початку 2026 року Світлана сприймала як ознаку того, що муніципалітети не очікували миттєвого завершення прийому. Але це також не було доказом майбутнього статусу кожної людини.

Не вибирати між панікою та бездіяльністю

Міграційна політика змінюється хвилями: у періоди дефіциту працівників людей запрошують, а під час економічних і житлових криз заклики до обмежень посилюються. Українці опинилися всередині цієї давньої суперечності, а не поза нею.

Висновок ефіру полягає не в тому, що Нідерланди неодмінно залишать усіх корисних працівників або обов'язково повернуть усіх отримувачів допомоги. Майбутні рішення залишалися невідомими. Практична позиція Світлани - не чекати остаточної відповіді, втрачаючи роки, а використовувати доступний час для мови, роботи, самостійності та підготовки до кількох можливих сценаріїв.