Міграція перед виборами в Нідерландах: що пропонували партії у 2023 році

Напередодні парламентських виборів 2023 року міграція стала однією з головних тем нідерландської політики. Партії сперечалися не лише про кількість людей, яких країна може прийняти, а й про саму будову системи притулку: статуси, строки процедур, юридичну допомогу, центри розміщення та розподіл відповідальності в Європейському Союзі. Світлана Кошек розглянула ці позиції як орієнтири для майбутньої коаліції, а не як уже ухвалені правила.

Матеріал відображає передвиборчу дискусію та оцінки, озвучені в ефірі 10 жовтня 2023 року. Згадані пропозиції партій не слід сприймати як опис чинних правил.

Чому позиції партій стали особливо важливими

На момент ефіру урядова коаліція вже розпалася, а її партії більше не були зобов'язані демонструвати спільну позицію. Передвиборча кампанія дала змогу чіткіше побачити, де саме проходять їхні власні межі у питаннях міграції.

Водночас політична картина суттєво змінювалася. Марк Рютте оголосив про вихід із національної політики, VVD ішла на вибори з новою лідеркою Ділан Єшильгез, а Пітер Омтзігт створив партію Nieuw Sociaal Contract. GroenLinks і PvdA об'єднали виборчі сили навколо Франса Тіммерманса. Помітну роль також могла відіграти фермерська партія BBB, яка перед цим здобула сильний результат на провінційних виборах.

За такої фрагментації жодна партія не могла самостійно визначити міграційну політику. Майбутні рішення залежали від коаліції, до якої могли ввійти три або чотири політичні сили. Тому важливими були не тільки рейтинги, а й точки збігу між партіями, які в інших питаннях могли сильно відрізнятися.

Головний принцип аналізу: передвиборча пропозиція показує напрям, але ще не створює права чи обов'язку. Навіть популярна ідея мала пройти коаліційні переговори, парламентське обговорення та законодавче оформлення.

Два статуси замість одного

Однією з центральних пропозицій було розділення людей, які потребують захисту, на різні категорії. Світлана пояснювала це як можливий перехід від єдиного статусу біженця до дворівневої системи, у якій поряд із повним статусом існував би окремий тимчасовий захист для переміщених осіб.

За такий напрям виступали VVD, CDA та нова партія NSC. Однак сама підтримка двох статусів ще не відповідала на практичні питання. Не було зрозуміло, за якими критеріями людей розподілятимуть між категоріями, чи відрізнятимуться процедури, які права надаватиме кожен статус і що відбуватиметься після завершення тимчасового захисту.

Українці вже перебували в особливій системі тимчасового захисту, яка відрізнялася від звичайної процедури притулку. Але з цього не випливало, що майбутня нідерландська модель обов'язково буде побудована саме за українським прикладом або що українці автоматично перейдуть до певної категорії.

Під час відповідей на запитання Світлана окремо наголошувала: на дату ефіру всередині українського тимчасового захисту не було поділу за рівнем інтеграції, роботою, освітою, сімейним становищем чи станом здоров'я. Чи з'являться окремі категорії в майбутніх програмах, тоді ще було невідомо.

Повторні заяви та право на захист

Інша лінія дискусії стосувалася повторних заяв про притулок. Після відмови людина могла звернутися знову, якщо з'явилися нові обставини. VVD і PVV пропонували обмежити таку можливість: одна відмова мала б завершувати процес. Подібну жорстку позицію підтримував Forum voor Democratie.

Прихильники обмеження вважали, що повторні звернення затягують процедури та збільшують навантаження на державні установи. Але заборона повторної заяви могла б означати, що нові обставини людини вже не будуть розглянуті. Саме тому йшлося не про технічне скорочення строків, а про зміну доступу до самого механізму захисту.

Окремо обговорювали неявку на судове засідання. BBB і CDA пропонували припиняти справу, якщо заявник без поважної причини не прийшов до суду. Хвороба могла бути винятком, але загальний підхід передбачав, що відсутність без пояснення трактуватиметься як відмова від подальшого розгляду.

У відповідях глядачам Світлана також пояснювала, що самі по собі громадянство, небажання служити в армії або загальне побоювання повернення не гарантують притулку. Рішення залежить від індивідуальних підстав і процедури. Попередній захист в іншій країні ЄС також не означає, що можна просто обрати Нідерланди для нового звернення.

Юридична допомога і швидкість процедури

Ще одним предметом суперечки стала безоплатна допомога адвоката. VVD, PVV і FVD пов'язували участь адвокатів із додатковими витратами та затягуванням справ. У викладеній Світланою позиції вони прагнули скоротити елементи, які, на їхню думку, робили процедуру довшою.

ChristenUnie, D66, GroenLinks-PvdA та Volt займали протилежну позицію. Вони наполягали на збереженні юридичної допомоги та на додатковому захисті вразливих людей, зокрема дітей, людей з інвалідністю, жінок і представників ЛГБТ. ChristenUnie також звертала особливу увагу на переслідування через віру.

Водночас майже всі політичні сили визнавали, що процедури необхідно прискорювати. Один із варіантів полягав у збільшенні можливостей Служби імміграції та натуралізації, щоб вона могла вчасно опрацьовувати заяви. Отже, розбіжність була не стільки в самій меті, скільки в засобах: частина партій пропонувала обмежити процесуальні можливості заявника, а інші хотіли посилити державні установи без скорочення права на захист.

Для українців питання безоплатного адвоката залежало від того, до якої саме процедури вони згодом потраплять. У звичайній процедурі притулку юридична допомога була її складовою. Але на дату ефіру не було відомо, чи проходитимуть українці таку процедуру після завершення тимчасового захисту.

Квоти та межа можливостей країни

Кілька партій пропонували прямо або опосередковано обмежити кількість людей, яких Нідерланди приймають протягом року. BBB називала орієнтир у 15 000 заяв, після досягнення якого країна мала б припинити прийом. NSC говорила про загальну міграційну межу у 50 000 людей, хоча вона охоплювала ширший потік, а не лише шукачів притулку.

VVD, CDA та праві партії розглядали гнучкіший механізм: можливість тимчасово зупиняти прийом, коли центри переповнені. Проте без чітких правил одразу виникало питання, хто і за якими показниками визначатиме, що система досягла межі. Переповнення можна трактувати і як підставу закрити прийом, і як сигнал відкрити додаткові центри.

D66, GroenLinks-PvdA та Volt підтримували збільшення кількості місць прийому в Нідерландах, щоб люди не жили в перенавантажених центрах. FVD, навпаки, хотіла створювати центри за межами Європейського Союзу та не допускати заявників на його територію до завершення розгляду.

Ця суперечка виходила за межі нідерландської політики. Національний уряд бере участь у формуванні позиції ЄС, тому склад коаліції впливає і на те, які рішення Нідерланди підтримують на європейському рівні.

Міграційна криза як політичний вибір

Світлана пов'язувала напруження навколо притулку з особливістю чинної системи: якщо людина вже потрапила на територію ЄС, її заяву необхідно розглянути. Перевірка особи та обставин може бути складною, особливо за відсутності документів. Увесь цей час потрібні розміщення, робота державних служб, юристів і судів.

Саме тут партії пропонували різні відповіді. Одні робили акцент на скороченні доступу, квотах і центрах поза ЄС. Інші - на більшій кількості місць, належній процедурі та захисті вразливих груп. Прискорення розгляду підтримували майже всі, але за однаковим формулюванням стояли різні політичні цілі.

Події на Близькому Сході, які загострилися перед ефіром, лише посилювали цю дискусію. Світлана припускала, що Європейський Союз намагатиметься швидше посилити контроль. Водночас вона визнавала складність розмежування людей за принципом «хорошого» чи «поганого» біженця: оцінювати потрібно індивідуальні обставини, а не лише паспорт, походження чи колективні уявлення про певну групу.

Що цей вибір означав для українців

У дискусіях 2023 року не було готової відповіді, яким стане становище українців після тимчасового захисту. Світлана вважала малоймовірним примусове масове повернення людей, які встигли інтегруватися та приносять користь країні. Вона очікувала, що існуватимуть і програми підтримки добровільного повернення, і можливості залишитися для частини людей. Це було її припущенням, а не підтвердженим рішенням уряду.

Водночас політичний напрям уже можна було оцінювати за конкретними питаннями: чи буде один статус або кілька, чи збережеться право на повторну заяву, чи залишиться безоплатний адвокат, як визначатимуть межу прийому та де розміщуватимуть людей. Саме сукупність таких рішень мала сформувати майбутню систему.

Передвиборчі програми не давали українцям автоматичного маршруту до постійного проживання. Вони показували інше: міграційна політика ставала жорсткішою темою коаліційних переговорів, а майбутнє захисту дедалі більше залежало від категорії, процедури та здатності людини перейти до іншої законної підстави проживання.