Пошкодження енергетики, нова міграція та повернення: що показував нідерландський звіт восени 2024 року

Восени 2024 року перспективи повернення українців залежали не лише від перебігу бойових дій. У розібраному Світланою Кошек нідерландському звіті окрему увагу приділено пошкодженню енергетичної інфраструктури, економічній невизначеності та дедалі міцнішим зв'язкам переміщених людей із країнами проживання. Звіт не встановлював нових правил, але показував, які обставини враховували під час обговорення майбутнього тимчасового захисту.

Матеріал відображає зміст ефіру від 7 жовтня 2024 року та розглянутий у ньому нідерландський звіт. Оцінки, статистика й очікування стосуються ситуації на ту дату.

Енергетика як причина нової міграції

У звіті зазначалося, що російські удари дедалі більше спрямовувалися безпосередньо по електростанціях, а не лише по розподільчих мережах, які легше ремонтувати. Через масштаб руйнувань нестачу електроенергії не очікували подолати швидко. Її наслідки могли відчуватися протягом тривалого часу та впливати не тільки на побут, а й на роботу економіки.

Саме тому напередодні зими автори звіту розглядали холод, перебої з електроенергією та опаленням як можливі чинники нового виїзду. Люди, які раніше не планували залишати Україну, могли змінити рішення, якщо до небезпеки обстрілів додавалася неможливість нормально пережити зиму.

Масштаб такого потоку неможливо було визначити наперед. Він залежав від температури, подальших ударів по інфраструктурі та розвитку бойових дій. Водночас у звіті очікували, що тієї зими Україну може залишити більше людей, ніж повернутися до неї. Це створювало додатковий тиск на європейські системи прийому, багато з яких уже працювали на межі можливостей.

Важливим був і висновок щодо безпеки. Через повітряні атаки, пошкодження енергетики та навантаження на соціальні послуги у звіті не вважали жоден регіон України стабільно безпечним. Для дискусії про повернення це означало, що країну не можна було просто поділити на безпечні та небезпечні частини й на цій підставі очікувати однакової поведінки від усіх переміщених людей.

Чому повернення не зводиться до завершення бойових дій

Світлана наголошує, що згадки про сприяння поверненню не означали вимоги негайно збирати речі. У звіті йшлося про умови, за яких люди самі розглядатимуть повернення: довгострокову безпеку, економічні перспективи, можливість працювати та відновити нормальне життя.

На рішення впливали тривалість війни, інтенсивність бойових дій, контроль над територіями та стан української економіки. Важливим залишалося й відновлення країни. Залучення інвестицій оцінювали як складне та невизначене завдання, а значна частина необхідної реконструкції стосувалася базової інфраструктури й цивільних об'єктів, які мали фінансуватися не за звичайною логікою прибуткових проєктів.

Серед безпосередніх мотивів повернення у звіті називали роботу, возз'єднання сім'ї, тугу за домом і високу вартість життя в країні прийому. Проте значення сімейного чинника могло слабшати в міру того, як тривала розлука змінювала стосунки. Водночас гарантована робота після повернення та суттєва фінансова допомога називалися серед умов, здатних посилити готовність повернутися.

Загальна тенденція на той момент була іншою: серед українців, які вже перебували в країнах ЄС, намір повернутися поступово знижувався. Це не означало, що люди остаточно відмовилися від України. Радше що тривалість перебування за кордоном, праця, школа дітей і нові життєві зв'язки змінювали вагу різних варіантів.

Різниця між першою хвилею і новоприбулими

Звіт окремо розрізняв людей, які виїхали на початку повномасштабної війни, і тих, хто прибув значно пізніше. Для першої групи розмір допомоги або початкові умови прийому вже не завжди були вирішальними. Багато хто вивчав мову, працював, відправив дітей до місцевих шкіл і поступово облаштував життя в конкретній країні.

Для новоприбулих житло та фінансова підтримка залишалися значно важливішими. Якщо місць у державній системі прийому бракувало, а самостійно винайняти житло чи швидко знайти роботу було неможливо, відмінності між країнами могли спричиняти подальшу міграцію всередині Європи.

У різних державах уже скорочували безкоштовне проживання, обмежували строки допомоги або пов'язували її з активним пошуком роботи. У Нідерландах рух відбувався в тому самому загальному напрямі, хоча форма була іншою: обговорювали власний внесок працюючих мешканців муніципального житла, а не повне припинення прийому.

Світлана звертає увагу, що восени 2024 року нідерландські місця розміщення були майже повністю заповнені. Муніципалітети закликали створювати додаткові місця, але вільних ліжок залишалося дуже мало. Децентралізація дозволяла муніципалітету прийняти людину без проходження через центральний хаб, якщо місце справді було. Це не означало, що вільне розміщення гарантовано кожному новоприбулому.

Самостійність стає ключовою умовою

У звіті дедалі більше уваги приділяли фінансовій незалежності. Після тривалого проживання очікування змінювалися як у держав, так і в місцевого населення: від українців дедалі частіше чекали вивчення мови, участі в ринку праці та власного внеску в утримання.

Нідерланди входили до групи країн із відносно високою зайнятістю українських переселенців. Водночас сама наявність роботи не завжди означала стійке становище. Частина людей працювала нижче своєї кваліфікації, а житлова криза обмежувала можливість перейти від муніципального розміщення до самостійної оренди.

Опитані українці краще усвідомлювали значення нідерландської мови для тривалого перебування. Зростало й розуміння тимчасовості чинного статусу та необхідності планувати майбутнє. За наведеними в ефірі результатами опитування, частина людей уже повідомляла, що не потребує державної допомоги. Для Світлани це було свідченням того, що дедалі більше українців стають на ноги самостійно.

Приклади Польщі та Чехії показували можливий напрям довгострокової політики. Там обговорювали або запроваджували перехід на інші статуси для людей, які певний час прожили в країні та самі себе забезпечують. Світлана не стверджувала, що Нідерланди автоматично скопіюють ці моделі. На її думку, нідерландська влада радше чекатиме спільного європейського рішення.

Невизначеність для вразливих людей

Орієнтація на роботу та самозабезпечення не давала відповіді для всіх. Пенсіонери, люди з інвалідністю, самотні батьки з кількома дітьми та інші вразливі групи могли не мати реальної можливості досягти фінансової незалежності на загальних умовах.

На дату ефіру зрозумілого довгострокового механізму для них не було. Підтримка на найближчий період передбачалася в нідерландському бюджеті, але подальше фінансування й статус залишалися відкритими питаннями. Саме щодо таких груп, за оцінкою Світлани, держави особливо чекали узгодженої європейської рамки, а не хотіли самостійно брати на себе довгострокові зобов'язання.

Звіт восени 2024 року показував суперечність, яку просте продовження тимчасового захисту не усувало. Захист залишався необхідним через війну, руйнування та ризик нової міграції, але кожне продовження одночасно подовжувало невизначеність. Чим довше українці жили в Нідерландах, тим більше вони працювали, навчали дітей і вкорінювалися. Тому майбутня політика мала врахувати не лише бажання підтримати повернення, а й реальність людей, які вже стали частиною нідерландського суспільства.