Різні шляхи захисту в Європі: рівна гідність і складний вибір правил

Чи може Європа однаково визнавати цінність кожного людського життя, але водночас по-різному ставитися до різних груп переміщених людей? У жовтні 2023 року, на тлі тривожних міжнародних подій, Світлана Кошек розмірковувала про те, як змінювалося ставлення до біженців, чому українці отримали окремий механізм тимчасового захисту та як зловживання міграційними правилами впливають на суспільну довіру. Це не проста суперечка про те, хто є "хорошим" або "поганим" біженцем. У центрі розмови - складний пошук межі між гуманністю, безпекою, інтеграцією та здатністю держав виконувати власні правила.

Матеріал відображає зміст і суспільно-політичний контекст ефіру від 16 жовтня 2023 року. Згадані в ньому міграційні зміни та обмеження подано як тодішні дискусії, припущення й можливі напрями політики, а не як актуальні універсальні правила.

Югославський досвід змінив європейський підхід

Під час розпаду Югославії Нідерланди ще не мали системи, здатної швидко прийняти велику кількість людей, які рятувалися від війни. Загальноєвропейських механізмів було значно менше, а кожна держава значною мірою діяла самостійно. Перші групи прибували за допомогою активістів і родичів, які вже жили в країні. Державні служби та місця розміщення не були готові до такого масштабу.

Публічні розповіді про сім'ї з дітьми, які опинилися без нормального притулку, змінили ставлення суспільства. Нідерландці не лише підтримали приймання людей, а й відкривали власні будинки, переобладнували гаражі та допомагали з поселенням. Так виник один із перших масштабних досвідів, коли переміщені війною люди відразу опинилися всередині місцевих громад.

Водночас вихідців із Югославії сприймали не зовсім так, як інших шукачів притулку. Їх вважали сусідами, які тимчасово потребують безпечного місця і згодом повернуться додому. Але війна тривала, а тимчасове перебування розтягувалося. Частина людей перейшла до звичайної процедури надання притулку, для інших існував окремий тимчасовий дозвіл на проживання. Дехто пізніше повернувся, а дехто залишився та інтегрувався. Діти, які приїхали разом із батьками, виросли вже в нідерландському суспільстві.

Головний урок цього досвіду: криза потребує готового механізму ще до того, як тисячі людей опиняться на кордоні. Саме після балканських воєн у Європі з'явилася правова основа для захисту великої групи переміщених осіб. Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, цей механізм уже існував, тому його вдалося запустити дуже швидко.

Тимчасовий захист не дорівнює звичайному притулку

Світлана звертає увагу, що український шлях від початку відрізнявся від стандартної процедури надання притулку. Тимчасовий захист дозволив одразу надати великій групі людей право на перебування та базову підтримку, не змушуючи кожну людину проходити індивідуальний розгляд у момент гострої кризи.

Це рішення не скасовує звичайної процедури. За поясненням в ефірі, заява про притулок може залишатися відкладеною до моменту, коли людина вирішить, чи потрібно її активувати. Але тимчасовий статус за своєю природою не створює остаточної відповіді на питання про майбутнє. Якщо він триває роками, люди опиняються між поверненням та повною інтеграцією.

Саме тому добровільне повернення залишається одним із можливих напрямів політики. Стимулювання не обов'язково означає примусове виселення. Воно може включати фінансову допомогу, організацію дороги, підтримку облаштування після повернення, а також поступове припинення переваг, пов'язаних із тимчасовим перебуванням. На думку Світлани, вибір людини залежатиме від порівняння реальних умов: сім'ї, навчання, роботи та житла в Нідерландах із можливостями, які з'являться в Україні.

Чому суспільне ставлення до груп відрізняється

У розглянутій Світланою дискусії прихильніше ставлення до європейських біженців пояснюють географічною та культурною близькістю, а також очікуванням швидшої інтеграції. Як приклад наводили вихідців із колишньої Югославії, чиї діти навчалися в університетах і часто сприймали себе не як мігрантів, а просто як частину суспільства.

Однак близькість сама по собі не робить кожну людину безпечною чи готовою інтегруватися. Так само походження з Африки, Азії або Близького Сходу не означає, що людина не здатна стати повноцінною частиною європейської країни. Світлана прямо визнає, що серед сирійців та інших груп є багато порядних людей, які успішно будують життя в Європі.

Проблема виникає тоді, коли в одній правовій категорії опиняються люди з різними мотивами та поведінкою. Одні справді тікають від небезпеки, інші використовують процедуру притулку як міграційний маршрут, приховують документи або не співпрацюють у встановленні особи та країни походження. Через це відмова у статусі не завжди веде до фактичного повернення, а тривалі процедури потребують коштів, юристів і роботи державних установ.

Суспільна суперечність: право попросити про захист має зберігатися, але довіра до нього слабшає, якщо система не може відрізнити реальну потребу від свідомого зловживання. Коли держава не здатна виконати власне остаточне рішення, частина суспільства починає сприймати всю систему як несправедливу.

Коли міграція стає інструментом тиску

Окремий приклад - криза на кордонах Білорусі з Польщею, Литвою та Латвією у 2021 році. В ефірі її описано як організоване використання людей для політичного тиску: мігрантів доправляли до Білорусі, видавали групові візи та спрямовували до кордону ЄС. Розрахунок будувався на тому, що після перетину кордону люди зможуть попросити притулок, а європейські держави будуть зобов'язані розпочати процедури.

Цей випадок показав уразливість гуманного правила. Воно створювалося для захисту людини від переслідування, але ним можуть користуватися контрабандисти й авторитарні режими. Самі мігранти при цьому також стають засобом шантажу та наражаються на небезпеку.

Для Світлани це не аргумент проти допомоги взагалі. Це аргумент на користь правил, які не дозволяють перетворювати людське співчуття на механізм тиску. Серед обговорюваних у той період ідей були розгляд заяв до фактичного в'їзду на територію ЄС, спеціальні місця для процедур, швидше встановлення особи та перегляд принципу, за яким основне навантаження припадає на першу країну в'їзду. В ефірі ці варіанти подані як дискусія, а не як уже чинне остаточне рішення.

Безпека та моральна межа

Події жовтня 2023 року загострили питання про людей, які живуть у Європі, але підтримують насильство, спрямоване проти її мешканців і способу життя. Світлана цитує жорсткі публічні колонки, автори яких пов'язували радикальні демонстрації, антисемітизм і страх перед тероризмом із провалом інтеграції частини мігрантів.

Її власний висновок обережніший за простий поділ за паспортом. Неможливо заздалегідь побачити, що людина думає і як поводитиметься в критичній ситуації. Навіть у групі, яка загалом отримує підтримку, можуть бути люди, причетність яких до тяжких дій не доведена. Водночас колективна підозра неминуче завдасть несправедливої шкоди невинним.

У цьому й полягає моральна дилема: як захистити суспільство, не відмовивши гідній людині лише через її походження, і як не дозволити небезпечній людині скористатися довірою. Будь-яке правило може помилитися в один із боків. Тому рівна людська гідність не обов'язково означає один і той самий адміністративний маршрут для всіх, але відмінності мають спиратися на зрозумілі умови, а не на зневагу до цілих народів.

Що це означало для українців

На дату ефіру Світлана очікувала, що поділ між різними формами захисту посилюватиметься. Він уже існував у суспільному сприйнятті та практиці, навіть якщо не був прямо оформлений як поділ на "кращих" і "гірших" людей. У нідерландській політиці обговорювали різні статуси, суворіші міграційні правила та зменшення привабливості країни через обмеження безоплатного житла для тих, хто працює.

Вона також припускала, що можливість вільно переходити між країнами після отримання тимчасового захисту можуть обмежити. Директива створювала простір для вибору країни на початку переміщення та врахування сімейних обставин, але не обов'язково гарантувала безумовне багаторазове переміщення через роботу або зручніші умови. Це було прогнозом щодо напряму політики, а не повідомленням про вже ухвалену загальну заборону.

Головна порада полягала в тому, щоб бачити українську ситуацію як частину ширшої європейської міграційної системи. Рішення залежать не лише від співчуття до України, а й від досвіду попередніх криз, спроможності громад розміщувати людей, суспільної безпеки та довіри до правил.

Європі доведеться одночасно берегти право людини на захист і не дозволяти використовувати це право проти самого суспільства. Простого способу безпомилково розділити людей немає. Але замовчування суперечностей теж не розв'язує проблему. Відкрита дискусія потрібна саме для того, щоб гуманність залишалася дієвою, а різні правові маршрути не перетворювалися на заперечення рівної людської гідності.