Flexwoningen у Нідерландах: чому судова зупинка одного проєкту не скасувала всю програму

Восени 2023 року навколо нідерландської програми тимчасового житла flexwoningen поширювалися суперечливі чутки. Стверджували, що програму нібито скасували, зупинили окремим законом або більше не будуватимуть таке житло для українців. Світлана Кошек розібрала оприлюднені на той момент урядові документи та новини й показала, звідки могла виникнути плутанина. Один проєкт справді тимчасово зупинив суд, але це не означало припинення загальнонаціональної програми.

Матеріал відображає зміст ефіру, опублікованого 23 вересня 2023 року, та описує документи, плани й судову ситуацію, відомі на цю дату.

Програма з'явилася не для українців

Flexwoningen існували в Нідерландах ще до прибуття українців, які рятувалися від повномасштабної війни. Програму створили через дефіцит доступного житла для людей, які не могли купити або орендувати помешкання на звичайному ринку. Йшлося про тимчасовий варіант на кілька років, поки людина не знайде постійне житло, не отримає соціальне помешкання або не змінить свої життєві обставини.

На таке житло могли претендувати різні групи. Серед них були молоді люди, які хотіли жити окремо від батьків, але ще не мали достатнього доходу, студенти, які переїхали в інший регіон, люди після розлучення та ті, кому помешкання було потрібне терміново. До останньої категорії могли належати, наприклад, постраждалі від домашнього насильства.

Окремою групою були власники статусу біженця, які вже завершили відповідну процедуру й мали залишити центр приймання, але муніципалітет не міг швидко надати їм звичайне житло. Українців додали до програми пізніше, коли стало зрозуміло, що їхнє перебування в Нідерландах триватиме довше, ніж спочатку очікували.

Важлива відмінність: включення українців до програми не створювало для кожного з них автоматичного права на flexwoning. Воно лише дозволяло муніципалітетам розглядати українців разом з іншими групами, які потребували тимчасового житла.

Хто вирішував, кого поселити

Участь у програмі залежала від муніципалітету. Місцева влада могла подати заявку на субсидію, організувати проєкт і самостійно визначити, для яких мешканців використовувати створене житло. В одному муніципалітеті пріоритет могли надати студентам, в іншому - власникам статусу біженця, українцям або змішаній групі.

Тому потреба конкретної людини сама собою не гарантувала поселення. Муніципалітети мали різну кількість претендентів, різні земельні можливості та власне бачення того, хто потребує допомоги найтерміновіше. Рішення однієї громади не можна було автоматично переносити на всю країну.

Державне фінансування мало стимулювати місцеву владу створювати більше таких помешкань. Проте гроші не усували всіх перешкод. Десь бракувало придатних ділянок, десь проти будівництва виступали місцеві жителі, а окремі проєкти затримувалися через погодження та практичну організацію. Саме тому виконання програми відставало від оголошених планів.

Що насправді називали flexwoningen

Flexwoning - це не обов'язково вагончик або однакова модульна конструкція. До програми могли входити будинки без постійного фундаменту, які за потреби можна перенести на іншу ділянку, а також приміщення, переобладнані під житло. Наприклад, тимчасовими помешканнями могли ставати колишні офіси або будівлі, які планували знести пізніше, але які ще певний час залишалися придатними для проживання.

У документах flexwoningen згадували разом із transformation housing - житлом, створеним шляхом перетворення нежитлових об'єктів. Спільною рисою була не конкретна технологія будівництва, а тимчасовий характер використання.

Водночас Світлана звертала увагу на різницю між окремим житлом і місцем у колективному розміщенні. Flexwoning передбачає певну приватність: власний вхід, ключ, туалет, душ і кухню. Помешкання може бути дуже маленьким, але воно не є гуртожитком із повністю спільними побутовими приміщеннями.

Чому будівництво відставало від плану

У листі від 15 вересня 2023 року, який розбирала Світлана, міністр повідомляв про перебіг програми прискорення тимчасового житла. За наведеними в ефірі даними, у 2022 році створили близько 3400 помешкань. На 2023 рік план був значно вищим - 12 000 flexwoningen, але за перші два квартали завершили приблизно 2100.

На другу половину року очікували ще близько 6500 помешкань. Уже тоді було зрозуміло, що повністю виконати річний план не вдасться і частина роботи перейде на 2024 рік. Для Світлани ці цифри показували дві речі одночасно: програма справді рухалася надто повільно, але твердження про її повну зупинку не відповідало оприлюдненим матеріалам.

У документах ішлося приблизно про 200 проєктів у різних частинах країни. Згадувалися нові домовленості з муніципалітетами, зокрема великий план у Роттердамі, а також проєкти в інших містах. Частина з них була ще на рівні угод і підготовки, тому обіцянки не можна було прирівнювати до вже готового житла.

Уряд також закупив модульні будинки, щоб муніципалітетам не доводилося самостійно шукати виробників. Однак навіть готові конструкції не вирішували проблему без участі місцевої влади: муніципалітет мав погодитися їх придбати, знайти ділянку й організувати встановлення. На момент розбору частина таких будинків ще залишалася незатребуваною.

Чому очікували продовження програми

З 2 жовтня 2023 року муніципалітетам знову відкривали можливість користуватися механізмом стимулювання та подаватися на фінансування. Крім того, в документах були плани, що сягали 2025 року. Це також не узгоджувалося з чутками про негайне закриття програми.

Світлана припускала, що інтерес муніципалітетів може зрости через очікуване законодавство щодо розподілу людей, яким потрібне розміщення. Якщо місцева влада мала б приймати більше біженців, фінансування тимчасового житла ставало для неї практичним способом виконати це завдання. На дату ефіру це було поясненням можливої подальшої динаміки, а не гарантією швидкого будівництва в кожній громаді.

Тому вона не бачила ознак, що flexwoningen збиралися повністю скасувати. Водночас продовження програми не означало, що кожен запланований об'єкт буде завершено вчасно або що кожен українець отримає окреме помешкання.

Що сталося в Мідделгарнісі

Імовірним джерелом чуток був конкретний проєкт у Мідделгарнісі. Там будували 110 тимчасових будинків, у яких планували поселити близько 300 українців. Місцеві жителі подали скарги, але муніципалітет продовжив роботи, не чекаючи завершення їх розгляду.

Після звернення жителів суд тимчасово зупинив будівництво до розгляду заперечень. Це рішення створило складну ситуацію, адже кілька локацій, де на той момент жили українці, мали закритися. Муніципалітет був занепокоєний затримкою та необхідністю знайти для людей інше місце.

Проте суд не скасовував національну програму flexwoningen і не ухвалював загального закону проти тимчасового житла. Рішення стосувалося одного будівельного проєкту та процедури розгляду скарг його сусідів. Згодом питанням зацікавилися на політичному рівні: від місцевої влади вимагали пояснити причини затримки, можливі рішення та подальше розміщення українців.

Повільний проєкт не означає скасовану програму

Головний висновок Світлани полягав у тому, що програму, закон і судове рішення щодо окремого об'єкта не можна змішувати. Державну програму справді можна змінити або припинити, але на дату ефіру офіційні матеріали говорили про продовження фінансування, нові домовленості та плани на наступні роки.

Будівництво йшло повільніше, ніж обіцяв уряд, а муніципальні рішення залишалися непередбачуваними. Це давало підстави критикувати темпи, але не підтверджувало чуток про загальну заборону. Історія Мідделгарніса показувала лише те, що конкретний проєкт може зупинитися через процедурний конфлікт. Щоб зрозуміти долю всієї програми, потрібно було дивитися не на одну гучну новину, а на її точний масштаб і офіційні рішення, яких вона стосувалася.