Відбудова українських міст починається не з креслень майбутніх будинків. Спершу потрібно зрозуміти, якими будуть потреби людей, звідки надійдуть матеріали, хто працюватиме на будівництві та як правильно спрямувати кошти. У розмові про майбутнє Маріуполя архітектор пояснює, чому ці питання потрібно опрацьовувати вже під час війни, навіть якщо ситуація постійно змінюється і багатьох відповідей ще немає.
Статтю підготовлено за збереженим фрагментом розмови, опублікованої 11 травня 2023 року. Фрагмент охоплює лише обговорення завчасного планування відбудови та майбутнього Маріуполя.
Слухати статтю
Планування в умовах постійних змін
Робота архітектора в такій ситуації не зводиться до роздумів про те, як місто має виглядати через десять років. Передусім потрібно регулярно переглядати вихідні умови: що відбувається зараз, які нові питання виникли в державних, регіональних і місцевих органів та яких змін можна очікувати протягом найближчих місяців і років.
Тому поїздки в Україну та розмови з представниками різних рівнів влади мають практичне завдання. Потрібно знову й знову уточнювати актуальні потреби та поєднувати їх із повільним процесом міського планування. Ситуація може змінюватися швидше, ніж розробляються проєкти, але саме тому підготовку не можна відкладати до моменту, коли всі обставини стануть остаточно зрозумілими.
Ключове завдання: не вгадати майбутнє в усіх деталях, а заздалегідь підготуватися до кількох можливих сценаріїв.
Відбудова залежить не лише від кількості будинків
Одне з очевидних питань - скільки житла знадобиться. Але відповідь залежить від того, скільки людей повернеться та де вони захочуть жити. Без розуміння майбутньої чисельності й потреб населення неможливо визначити реальний масштаб будівництва.
Не менш важливі матеріали та робоча сила. Потрібно розуміти, звідки постачатимуть будівельні ресурси та чи вистачить фахівців. Частина українських будівельників працює за кордоном, зокрема в Нідерландах, а частина служить у війську. Навіть після завершення бойових дій не можна автоматично виходити з того, що всі вони одразу повернуться до цивільного будівництва.
У розмові окремо наголошується на безпековій невизначеності. Росія нікуди не зникне як небезпечний сусід, тому Україна, ймовірно, ще тривалий час потребуватиме значних сил оборони. Це безпосередньо впливатиме на доступність працівників і темп відбудови.
Чому не можна чекати завершення війни
Досвід інших країн і міст, що пережили війни, показує ризик запізнілого планування. Якщо влада починає підготовку лише після завершення війни, вона може виявитися неготовою правильно використати кошти, що надходять на відбудову.
Наслідками можуть стати поспішні рішення, надто дешеве та неякісне будівництво або передання ресурсів неналежним виконавцям. Йдеться не лише про втрату грошей. Невдалі рішення визначатимуть вигляд і зручність міста на багато років, а виправляти їх буде складніше, ніж заздалегідь продумати вимоги та пріоритети.
Саме тому обговорення майбутнього почалося ще тоді, коли головними питаннями були поточні потреби й сама можливість говорити про довгострокові теми. Поступово розмова перейшла від первинної оцінки ситуації до конкретнішого питання: якщо місто відбудовувати, чи повинно воно виглядати так само, як раніше?
Не повернення до радянського міста
Значна частина українських міст формувалася відповідно до радянської логіки планування, зокрема з великими масивами багатоповерхових будинків. Маріуполь також будували в межах цієї моделі. Проте відбудова не обов'язково має означати буквальне відтворення старого міста.
У розмові звучить думка, що майбутні рішення повинні відповідати сучасним уявленням про місто. Це змінює сам підхід: завдання полягає не лише в тому, щоб повернути втрачені квадратні метри, а й у тому, щоб осмислити, яким має бути Маріуполь у нових умовах.
Водночас готового образу майбутнього міста у цьому фрагменті немає. Питання лише починають формулюватися, а ситуація залишається невизначеною. Тому мова йде не про затверджений план, а про необхідність створити основу для відповідальних рішень.
Робота над майбутнім окупованого Маріуполя
На дату розмови Маріуполь перебував під російською окупацією. Однак українська міська рада продовжувала працювати у вигнанні. Це дозволяло не зупиняти обговорення майбутнього міста та зберігати інституційну роботу, навіть коли реалізація проєктів на місці була неможливою.
Архітектор згадує, що вперше працював над проєктом, пов'язаним із Маріуполем, ще у 2015 році, а на момент цієї розмови знову долучився до роботи про місто. Така тяглість важлива: відбудова потребує не лише нових ідей, а й розуміння попереднього розвитку Маріуполя, його проблем та змін, спричинених війною.
Головний висновок розмови полягає в тому, що чекати ідеального моменту для планування небезпечно. Невідомо, скільки людей повернеться, хто будуватиме та коли можна буде перейти до практичної реалізації. Але саме зараз можна визначати питання, готувати сценарії та створювати умови, за яких майбутні ресурси не будуть витрачені поспіхом, а відбудований Маріуполь відповідатиме своєму часу.
