Посилення правил притулку в Нідерландах: чому Державна рада розкритикувала законопроєкти

У Нідерландах запропонували суттєво посилити правила надання притулку: розділити біженців на дві групи, зробити статус людей, які рятуються від війни, більш тимчасовим, скоротити строк дозволу на проживання та звузити можливості возз'єднання сімей. Однак Державна рада розкритикувала не лише зміст цих пропозицій, а й спосіб їхньої підготовки. У розборі Світлана Кошек пояснює, чому заявлене спрощення може, навпаки, збільшити навантаження на міграційну службу та суди і що ця дискусія означала для українців на дату ефіру.

Матеріал відображає зміст ефіру від 10 лютого 2025 року та описує законопроєкти й оцінки, актуальні на цю дату.

Чому законопроєкти готували поспіхом

Нова коаліція прагнула швидко запровадити зміни у міграційній політиці. Спочатку йшлося навіть про можливість застосовувати нові правила без звичайного парламентського розгляду. Це спричинило серйозну суперечку всередині коаліції, після якої було вирішено все-таки проводити зміни через парламент, хоча й за прискореною процедурою.

Міністерка у справах притулку та міграції Марйолейн Фабер представила проєкти законів перед різдвяним періодом. Перед переданням до парламенту такі документи мають пройти професійну оцінку. Проте профільним організаціям дали дуже мало часу, причому консультації збіглися з новорічними канікулами.

Державна рада згодом окремо наголосила, що політичне бажання діяти терміново не виправдовує пропуску важливих етапів підготовки законодавства. Участь виконавчих органів, судової системи, юридичної практики та громадських організацій на ранньому етапі потрібна не для формальності. Вона допомагає заздалегідь побачити суперечності та практичні наслідки нових правил.

Оцінка підготовки: законопроєкти були опрацьовані недбало, а відведеного часу не вистачало для повноцінного аналізу настільки масштабних змін.

Два статуси для різних груп біженців

Одна з центральних пропозицій полягала у створенні подвійної системи статусів. До першої групи мали належати люди, чиї заяви розглядають індивідуально через переслідування або особисту загрозу. У розборі як приклади згадуються політичні опоненти, представники ЛГБТ у країнах, де їм загрожує небезпека, та інші люди, які зазнають насильства чи переслідування.

До другої групи планували віднести тих, хто масово залишає країну через війну. Їхній статус мав залишатися суто тимчасовим і переглядатися залежно від безпеки в країні походження. Якщо повернення визнають можливим, дозвіл могли б не продовжити. За задумом, такий статус не повинен був автоматично переростати в постійне проживання.

Світлана звертає увагу, що саме люди, які тікають від воєнних дій, становлять велику частину потоку біженців. Тому поділ не був би суто технічною зміною. Він безпосередньо визначав би стабільність їхнього перебування, перспективу довгострокового проживання та обсяг доступних прав.

У Нідерландах уже існувала система з двома статусами, але її скасували через складність. Різниця між групами спричиняла тривалі суперечки й судові процеси. Саме тому повернення до подібної моделі викликало питання: чи не відтворить вона проблеми, які вже виникали раніше.

Коротший дозвіл і вужче коло сім'ї

Другий блок змін стосувався прав людей, які вже отримали притулок. Тимчасовий дозвіл на проживання пропонували видавати не на п'ять, а на три роки. Після завершення цього строку ситуацію потрібно було б знову переглядати.

Це змінювало б звичну логіку, за якою кілька років тимчасового проживання можуть відкрити шлях до постійного статусу. Для частини біженців дозвіл ставав би коротшим і менш передбачуваним, а його продовження залежало б від нового рішення.

Ще одна пропозиція звужувала коло членів сім'ї, які можуть претендувати на возз'єднання. Під сім'єю планували розуміти лише офіційно одружених чоловіка і дружину та їхніх неповнолітніх дітей. Це могло створити труднощі для партнерів без зареєстрованого шлюбу, сімей із невизнаними документами щодо дітей та інших близьких родичів.

На дату ефіру в окремих виняткових ситуаціях возз'єднання могли просити й інші родичі, зокрема люди, залежні від догляду. Запропоновані правила мали скоротити такі можливості. Світлана розглядає це як частину ширшого політичного наміру зробити Нідерланди менш привабливим напрямком для прохачів притулку.

Окремо готували норму, яка мала полегшити позбавлення статусу та видворення людей, що після отримання притулку вчиняють кримінальні правопорушення. В ефірі цей проєкт докладно не аналізується, оскільки головна суперечка стосувалася подвійного статусу та загального посилення правил.

Чому Державна рада заперечила

Метою законопроєктів називали швидке і стале зменшення припливу прохачів притулку та навантаження на всю систему. Проте Державна рада не побачила в поясненні достатніх підстав вважати, що запропоновані заходи справді дадуть такий результат.

Навпаки, нова система могла ускладнити рішення Служби імміграції та натуралізації. Поділ людей на різні категорії, повторні перегляди статусів і застосування нових правил до вже відкритих справ створювали б додаткову роботу. Незгода із рішеннями могла б спричинити більше судових спорів, а отже, ще довші процедури.

Це особливо важливо на тлі вже наявних затримок. Людям доводилося довго чекати на рішення, залишаючись у центрах розміщення, які іноді були переповнені. Якщо реформа додає нові складні оцінки, вона може не розвантажити систему, а ще більше її уповільнити.

Головна суперечність: заходи, покликані спростити процедури та зменшити навантаження, могли створити більше рішень, оскаржень і судових справ.

Тому консультативний відділ Державної ради рекомендував не передавати закон про надзвичайні заходи у сфері притулку та закон про подвійну систему статусів до Палати представників у тодішньому вигляді. Це означало необхідність суттєвого доопрацювання, а не підтвердження готовності законів до ухвалення.

Європейський пакт і ризик нової перебудови

Ще одне заперечення стосувалося європейських правил. У 2026 році Нідерланди мали імплементувати Пакт ЄС про міграцію та притулок. Для цього національне законодавство потрібно було узгодити з європейськими нормами.

У розглянутих пропозиціях, за поясненням Світлани, не було переконливо показано, як саме нова нідерландська система поєднуватиметься з майбутньою реалізацією пакту. Виникав ризик, що країна поспіхом змінить правила, а невдовзі буде змушена перебудовувати їх знову.

Державна рада попереджала про можливі проблеми з виконанням і правозастосуванням, якщо два процеси не будуть належно скоординовані. Терміновість національної політичної дискусії не скасовувала потреби враховувати вже погоджені європейські зміни.

Водночас сама дискусія про міграцію не зводилася до одного боку. Людям, які рятуються від війни та переслідувань, потрібен безпечний притулок. Паралельно в суспільстві звучали побоювання щодо житла, охорони здоров'я, освіти та соціальної згуртованості. Світлана нагадує, що навантаження пов'язане не лише з прохачами притулку: до Нідерландів також приїжджають трудові мігранти, студенти й люди в межах возз'єднання сімей.

Що це означало для українців

Запропоновані правила мали стосуватися не лише майбутніх заяв. Ішлося і про їхнє застосування до людей, чиї процедури вже тривали. Через це міграційній службі довелося б переглядати роботу за відкритими справами, що додавало б плутанини.

Для українців значення цієї дискусії полягало передусім у можливому переході до звичайної процедури притулку. Водночас незадовго до ефіру було оголошено про намір створити для українців окремий дозвіл на проживання з іншими умовами. Тому не можна було автоматично переносити кожне положення законопроєктів на всіх українців або вважати, що їхній майбутній шлях уже визначений.

Станом на 10 лютого 2025 року критична оцінка Державної ради ще не означала остаточної відмови від законів. Її рекомендації мали вагу, але політичне рішення залишалося за урядом і парламентом. Потрібно було стежити, чи погодиться міністерка переробити проєкти, як відреагують партнери по коаліції та чи отримають пропозиції підтримку в Палаті представників.

Довгострокові плани не варто будувати на тимчасовому статусі

Підсумкова порада Світлани виходить за межі суперечки навколо двох законопроєктів. Тимчасовий захист, статус біженця або спеціальний дозвіл можуть дати час і певні можливості, але на них не варто покладатися як на гарантований шлях до постійного життя в Нідерландах.

Тим, хто прагне залишитися надовго, потрібно буде переходити на іншу підставу проживання. Частина таких можливостей уже існувала на дату ефіру, зокрема робочі та партнерські дозволи. Також обговорювалися майбутні переходи з м'якшими умовами, але їхні остаточні правила ще не були визначені.

Тому період тимчасового захисту Світлана радить використовувати для вивчення мови, пошуку роботи та самостійного облаштування життя. Тим, хто планує повернення, варто готуватися до нього. Головний висновок розбору залишається практичним: політичні пропозиції можуть змінюватися, але довгострокова стійкість дедалі більше залежатиме від здатності людини перейти від тимчасового рішення до власної визначеної підстави проживання.