До переїзду Світлана Кошек мала в Україні власне видавництво навчальної літератури, професійну репутацію та звичне самостійне життя. У Нідерландах їй довелося знову вчитися говорити, заробляти, розуміти місцеві правила й доводити свою компетентність. Це особиста історія не про швидкий успіх, а про втрату колишнього становища, маленькі перші перемоги та поступове повернення опори під ногами.
Стаття відображає особисту історію та погляди, якими Світлана Кошек поділилася в ефірі 15 серпня 2023 року.
Слухати статтю
Країна, до якої вона не планувала їхати
Уперше Світлана приїхала до Нідерландів наприкінці 2003 року, щоб зустрітися з майбутнім чоловіком, з яким познайомилася через інтернет. До цього вона не планувала еміграцію і збиралася розвивати кар'єру в Україні.
Перша поїздка вразила її ще в літаку. Після постійного поспіху, бізнесових турбот і напруженої української дійсності незвичними здавалися усміхнені дорослі, спокійні люди та загальна невимушеність. Уже в Нідерландах вона звертала увагу на чисті дороги, невеликі будинки, м'яку зиму й терпіння в повсякденних ситуаціях. У магазині людина могла мовчки чекати, поки вона звільнить прохід, а черга на касі не підганяла літню жінку, яка повільно шукала гроші.
Це захоплення не означало, що все було зрозумілим і комфортним. У пари була слабка англійська, культурні відмінності часом спричиняли болісні непорозуміння, а власних грошей на незалежне повернення у Світлани майже не було. Проте саме тоді вона відчула, що ця країна їй близька.
Переїзд, який забрав майже всі ресурси
Оформлення документів тривало місяцями. Оскільки Світлана народилася в Ленінграді, довелося окремо отримувати свідоцтво про народження з апостилем. Очікування затягнулося приблизно на вісім місяців. Водночас вона вже згортала видавничий бізнес і не брала замовлень на новий навчальний сезон, тому майже рік жила в стані підготовки до від'їзду без колишнього робочого ритму.
До витрат додалися продаж залишків бізнесу за невелику суму, переїзд із 17-річним сином та складнощі з отриманням дозволу на його виїзд. Наприкінці 2004 року, під час Помаранчевої революції, Світлана серйозно сумнівалася, чи варто їхати саме тоді. Здавалося, що країна змінюється і можна пропустити щось важливе. Однак рішення було прийняте, і 7 січня 2005 року вона із сином приїхала до Нідерландів після тривалої автобусної подорожі.
Перші місяці минули в очікуванні реєстрації та номера, без яких доросла людина не могла почати навчання чи офіційно працювати. Готової інформації про послідовність дій майже не було, тому багато чого доводилося з'ясовувати методом спроб і помилок.
Втрата звичного статусу
Найболючішим виявився не сам побут, а різка втрата самостійності. В Україні Світлана керувала підприємством і сама ухвалювала фінансові рішення. Після переїзду вона не мала власного доходу й мусила просити гроші навіть на особисті потреби. Сімейний бюджет був дуже обмеженим, а звичних можливостей швидко підзаробити не існувало.
Вона пригадує, як плакала біля ряду уцінених речей на ринку. Старі меблі, маленький холодильник, відмова синові в п'яти євро на басейн і необхідність рахувати кожну покупку сприймалися як падіння з колишнього рівня життя. Навколишні не завжди розуміли, чому це так принизливо для людини, яка раніше була професійно й фінансово самостійною.
Важливий висновок: через такий спад проходять багато людей після переїзду. Він може бути важким і болісним, але не обов'язково визначає все подальше життя. Світлана розповідає про цей період не заради співчуття, а щоб показати, що початок із дуже низької точки не робить майбутній розвиток неможливим.
Мова через чеки та перші власні гроші
Поки тривало очікування офіційної мовної програми, Світлана почала вчити нідерландську самостійно. Вона брала магазинні чеки, знаходила в них назви куплених продуктів, звіряла ціни й виписувала нові слова. Коли навчання нарешті почалося, після занять вона залишалася довше, бо хотіла якомога швидше опанувати мову й знайти роботу.
Пошук навіть простої роботи був складним. На той час у Нідерландах було безробіття, і роботодавці прямо казали, що мають чергу місцевих кандидатів. Перші десять євро Світлана заробила, доглядаючи дітей знайомої. Сума була невеликою, але її значення було величезним: вона знову побачила, що здатна сама заробляти.
Згодом з'явилася робота прибиральницею в офісі тричі на тиждень. Попри алергію на пил і мийні засоби, Світлана погодилася, бо цей дохід уже давав відчутну підтримку. Паралельно вона розносила рекламні матеріали, а син працював із газетами. Через незнання податкових правил сім'я згодом отримала несподіваний рахунок.
Практичний урок: у новій країні інформація економить не лише гроші, а й нерви. Спочатку людина часто навіть не знає, яке питання потрібно поставити. Тому пошук і перевірка правил можуть вимагати багато часу, але незнання здатне коштувати значно дорожче.
Компетентність, яку довелося доводити заново
Робота прибиральницею принесла ще один болісний досвід. Одного разу співробітниці офісу не могли розв'язати проблему в Excel. Світлана зрозуміла рішення, лише поглянувши на таблицю, але її пояснення фактично проігнорували. Для колег вона залишалася людиною з пилососом, а не фахівчинею з досвідом створення навчальної літератури та управління бізнесом.
Це відчуття, ніби тебе не бачать і не визнають твоїх знань, супроводжувало перші роки. Водночас Світлана помітила й протилежну сторону: коли іммігрант демонструє результат, його досягнення можуть викликати особливу повагу. Але до цього моменту професійну цінність часто доводиться підтверджувати від самого початку.
Додатковим випробуванням став тяжкий інсульт у матері, яка приїхала в гості. Лікування, питання страховки, лікарняні рахунки та спроби врегулювати її перебування створили величезне навантаження. Світлана водночас намагалася вчитися, працювати й самостійно збирати документи. Нідерландські лікарі врятували матері життя, а оформлена згодом місцева страховка покрила основну частину рахунків.
Від професійного навчання до нової кар'єри
Під час інтеграційної програми Світлані запропонували професійну орієнтацію. Вона обрала адміністративний напрям, швидко склала передбачені тести й попросила спрямувати невикористані навчальні години на бухгалтерію. Її рівень мови був нижчим за формальні очікування курсу, але викладачка переконала школу дати їй шанс.
На заняттях Світлана спочатку майже не розуміла усного пояснення. Вона переписувала все з дошки, а вдома перекладала підручник і самостійно розбирала матеріал. Саме тому професійна нідерландська згодом стала для неї зрозумілішою за частину побутової мови. Після отримання бухгалтерського диплома почався період адміністративної та фінансової роботи в різних компаніях.
Цей шлях не був прямим. Її звільняли під час випробувального строку, посилаючись на недостатню нідерландську. На іншому місці роботодавців дратувало, що вона ставила забагато запитань і хотіла розуміти всю систему, а не лише звіряти два стовпці таблиці. Проте досвід і добра репутація поступово відкрили доступ до серйозніших обов'язків у міжнародній компанії.
Коли роботодавець не зміг дати обіцяний постійний контракт, Світлані запропонували компенсацію. Вона попросила оплатити навчання на податкового консультанта, оскільки відчувала, що їй бракує знання законодавства. Компанія профінансувала трирічну програму. Так від бухгалтерського обліку вона перейшла до суміжного податкового напряму, який став основою її подальшої професійної діяльності.
Власна справа та право обирати свій шлях
Поступово Світлана почала працювати самостійно й знаходити перших клієнтів через знайомства та професійне оточення. У 2010 році вона відкрила власну справу. На старті частину стабільності забезпечував чинний контракт, а клієнтська база зростала поступово. Спочатку вона встановлювала невисокі ціни й майже не рахувала час, оскільки набиралася практичного досвіду.
Одним із перших клієнтів була токсична людина, яка вимагала багато й не цінувала роботу. Рішення припинити співпрацю далося важко через страх втратити дохід. Однак після відмови від цих відносин з'явилися інші клієнти. Для Світлани це стало підтвердженням, що професійний шлях не потрібно будувати лише на страху дефіциту.
Свою формулу успіху вона пов'язує з бажанням робити роботу добре й допомагати людині тим, що вмієш. Гроші та клієнти важливі, але вони не були єдиною метою. Саме щирий інтерес до користі своєї роботи допомагав продовжувати, навчатися й вибудовувати довіру.
Історія Світлани не обіцяє, що кожен переїзд завершиться так само. Вона показує інше: тимчасова залежність, проста робота, слабка мова й професійне невизнання не обов'язково є остаточним вироком. Її власна відповідь на невизначеність - шукати інформацію, вчитися, приймати маленькі можливості й не відмовлятися від ширшого уявлення про себе. Навіть після невдачі вона радить підвестися, рухатися далі й знову чекати доброго, бо саме в очікуванні та планах також минає частина життя.
