Громадяни третіх країн після 4 вересня 2023 року: оголошені правила та суперечливі рішення судів

Наприкінці серпня 2023 року становище громадян третіх країн, які виїхали з України до Нідерландів, залишалося невизначеним. Для частини з них тимчасовий захист мали припинити 4 вересня, а державні служби вже розіслали інструкції щодо притулку, виїзду та подальшого розміщення. Водночас нове судове рішення поставило під сумнів можливість припинити їхнє право на проживання. Світлана Кошек розбирає обидві сторони ситуації: що людям пропонували робити за оголошеним порядком і чому остаточний результат усе ще залежав від судів.

Матеріал відображає інформацію та судову невизначеність станом на 30 серпня 2023 року і стосується громадян третіх країн, які раніше проживали в Україні та отримали тимчасовий захист у Нідерландах.

Кого стосувалося припинення захисту

Ішлося не про громадян України, а про людей з іншим громадянством, які до повномасштабної війни легально проживали в Україні, а в Нідерландах отримали тимчасовий захист до 19 липня 2022 року. Частина з них мешкала в муніципальних локаціях, частина - у приватних помешканнях або в приймаючих родинах.

У наведених в ефірі даних ішлося приблизно про 2900 людей. Близько 700 із них уже звернулися по притулок, тоді як решта на той момент цього не зробили. За оприлюдненим порядком після припинення тимчасового захисту люди мали залишити муніципальне розміщення та обрати між процедурою надання притулку і виїздом із Нідерландів.

Проте Світлана одразу застерігає, що ці інструкції не можна було сприймати як остаточну крапку. Поки вона готувала випуск, з'явилося нове судове рішення, здатне змінити всю схему. Тому практичні правила в ефірі подано як порядок, оголошений на 30 серпня 2023 року, а не як гарантований підсумок спору.

Звернення по притулок до 4 вересня

Дата подання заяви могла істотно вплинути на перебіг процедури. За поясненням в ефірі, якщо людина зверталася по притулок до 4 вересня, час її попереднього перебування під тимчасовим захистом мали врахувати в процедурі від дати першої реєстрації в Нідерландах. Це мало значення не лише для строків розгляду, а й для можливості продовжувати роботу.

Водночас перехід до процедури надання притулку означав інший правовий режим працевлаштування. Роботодавець мав запросити дозвіл на роботу для конкретної людини. Світлана пояснює, що йшлося про скорочену процедуру без необхідності доводити відсутність відповідного працівника в ЄС. Очікуваний строк розгляду становив близько чотирьох тижнів, хоча на практиці відповідь могла затриматися.

В ефірі також згадується чинне на той момент обмеження, за яким шукачі притулку могли працювати не більше 24 тижнів протягом року. Однак це правило вже було предметом судової суперечки: в іншій справі працівник домігся можливості не втрачати роботу після вичерпання цього строку. Світлана не перетворює окреме рішення на автоматичну гарантію для всіх, але показує, що навіть правила працевлаштування перебували в русі.

Що змінювалося після граничної дати

Для заяв, поданих після 4 вересня, в оголошеному порядку передбачався інший наслідок. Попередній час під тимчасовим захистом уже не мали зараховувати до нової процедури: вона починалася заново від дати звернення. За поясненням Світлани, це означало, що право працювати могло виникнути лише через шість місяців після подання заяви, якщо на той час рішення щодо притулку ще не було ухвалене.

Тому кілька днів могли суттєво змінити становище людини. Той, хто вже працював і планував просити притулок, мав врахувати не лише саму можливість подання заяви, а й наслідки для безперервності роботи, строків процедури та обов'язків роботодавця.

Після початку процедури змінювалося і розміщення. Якщо людина мешкала в муніципальній локації, організація, відповідальна за прийом шукачів притулку, мала протягом шести тижнів перевести її до центру для біженців або іншого відповідного місця. За приватного проживання чи оренди можна було домовитися з власниками або приймаючою родиною про подальше перебування там.

Виїзд замість процедури притулку

Людям, які не хотіли звертатися по притулок, за тодішньою інструкцією відводили чотири тижні для виїзду з Нідерландів. До 15 вересня вони могли попросити допомогу з поверненням, зокрема фінансову підтримку та сприяння з квитками. Муніципалітетам розіслали інформаційні пакети, у яких мали бути пояснення щодо доступних кроків і допомоги.

Якщо людина не подавала заяву і не виїжджала, після завершення захисту вона ризикувала залишитися без законної підстави для перебування. Саме такий сценарій особливо непокоїв муніципалітети, поліцію та інші служби. За оцінкою, наведеною в ефірі, велика кількість людей могла одночасно опинитися поза системою, хоча місця прийому шукачів притулку вже були переповнені.

Світлана звертає увагу, що практична проблема не зникала від самого формального припинення статусу. Якщо люди не погодяться добровільно виїхати, невизначеність лише перейде на рівень муніципалітетів, розміщення, контролю та повсякденної безпеки.

Чому суди змінили картину

У серпні 2023 року суд розглядав справу громадянина Танзанії, який раніше мав тимчасову посвідку на проживання в Україні й не хотів повертатися до своєї країни. У цьому випадку рішення було не на користь заявника: за переказом Світлани, суд не заборонив припинити його право на проживання в Нідерландах.

Але невдовзі з'явилося протилежне рішення у справі трьох людей - двох громадян Індії та громадянина Марокко. Вони продовжили оскарження, і суд вищої інстанції став на їхній бік. Ключовий аргумент у викладі ефіру полягав у тому, що Нідерланди не можуть самостійно припинити право, надане цій групі в межах рішення Європейського Союзу.

Так виникла незвична ситуація: у схожих справах суди дійшли протилежних висновків. Сприятливе рішення для трьох заявників ще не давало автоматичної відповіді для всіх приблизно 2900 людей, але створювало важливу підставу для подальших оскаржень. На момент ефіру ще вісім людей очікували рішень у своїх справах, а остаточну ясність пов'язували з позицією найвищої адміністративної судової інстанції.

Світлана припускала, що наявність такого прецеденту ускладнить подальше припинення захисту і може привести до позитивних рішень для інших заявників. Але це була її оцінка розвитку подій, а не вже підтверджений загальний результат.

Людські історії та суспільне ставлення

Окрему увагу в ефірі приділено тому, як тему подавали в медіа. Однією з героїнь публікацій була громадянка Малайзії, одружена з українцем. Подружжя жило в Києві з 2019 року, після початку повномасштабної війни жінка виїхала до Нідерландів, а її чоловік залишився в Україні. Вона називала Україну своїм домом, але водночас хотіла залишатися в безпеці. За оголошеним порядком їй здавалося, що іншого вибору, крім повернення до України, немає.

Інші матеріали розповідали про студентів, які продовжували навчання онлайн і хотіли завершити освіту. На думку Світлани, такі публікації допомагали аудиторії побачити за юридичною категорією конкретних людей і посилювали суспільне співчуття. Вона помічала, що багато учасників обговорення хотіли знайти для цієї групи можливість залишитися легально.

Станом на 30 серпня 2023 року інструкції про припинення захисту вже були розіслані, але судова історія ще не завершилася. Людям доводилося готуватися до оголошених строків і водночас стежити за рішеннями, які могли змінити саму основу цих вимог. Головний висновок ефіру полягав не в тому, що долю групи вже визначено, а в тому, що між адміністративним планом і судовою практикою виникла суперечність, яку ще належало остаточно вирішити.