Україна на шляху до ЄС: політична воля, реформи та межі розширення

Вступ України до Європейського Союзу восени 2023 року вже не виглядав лише віддаленим побажанням. У публічних заявах європейського керівництва звучала готовність бачити Україну частиною ЄС, а необхідний для цього процес уже був розпочатий. Проте політична воля ще не означала гарантованого членства до певної дати. В ефірі від 30 жовтня 2023 року Світлана Кошек пояснює, що шлях залежить від двох паралельних змін: Україна має виконати вимоги до держави-кандидата, а сам Євросоюз - підготувати свої правила, бюджет і механізми ухвалення рішень до нового великого розширення.

Стаття відтворює оцінки та очікування, висловлені в ефірі 30 жовтня 2023 року. Згаданий 2030 рік був можливим орієнтиром розширення, а не гарантованою датою вступу України.

Політичний намір уже був сформульований

Відправною точкою розбору стала промова голови Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн у США. Значна її частина була присвячена Україні, підтримці у війні, майбутнім гарантіям безпеки, відбудові та перспективі членства в ЄС і НАТО.

Для Світлани принциповою була теза про те, що Європейський Союз уже розпочав процес, необхідний для майбутнього членства України. Вона сприймала ці слова як свідчення сформованого політичного наміру, а не як випадкову дипломатичну фразу. У промові Україна поставала частиною європейського майбутнього, а її перемога й безпека - складовою стратегічної безпеки самої Європи.

Важливе розрізнення: намір прийняти Україну та готовність зробити це негайно - не одне й те саме. Публічна підтримка показувала напрям, але не скасовувала критерії членства, переговори, голосування держав ЄС і внутрішню перебудову Союзу.

Тому Світлана не погоджувалася з відповіддю, що ЄС просто не хоче приймати Україну. На її думку, точніше було сказати інакше: політичне бажання існувало, але на той момент Євросоюз ще не був готовий до наступної хвилі розширення.

Корупція важлива, але не пояснює все

В опитуванні під час ефіру більшість глядачів назвала головною перешкодою українську корупцію. Світлана не заперечувала серйозності цієї проблеми, однак вважала помилковим зводити весь процес вступу лише до одного показника.

Антикорупційні зміни потрібні, але членство в ЄС оцінюється ширше. Копенгагенські критерії передбачають стабільну демократію, верховенство права, дотримання прав людини та прав меншин. За кожним із цих формулювань стоять практичні вимоги: незалежні суди, політичний плюралізм, захист різних груп і здатність вирішувати конфлікти правовими, а не силовими способами.

Світлана пов'язує корупцію не лише з поведінкою окремих посадовців. Толерантність до хабарів, спроб обійти податки, штрафи чи загальні правила також підтримує корупційну модель. Тому заміна кількох політиків сама по собі не усуває проблему. Потрібна зміна ставлення до закону як у державних інституціях, так і в повсякденній поведінці громадян.

Водночас низький антикорупційний показник не був автоматичним доказом неможливості членства. В ефірі наводилися приклади країн ЄС, у яких корупція також залишалася проблемою. Євросоюз має механізми впливу на своїх членів, але для кандидата позитивна динаміка реформ усе одно є важливою частиною оцінювання.

Що має змінити Україна

Окрім політичних критеріїв, країна-кандидат повинна мати функціональну ринкову економіку, здатну витримувати конкуренцію на внутрішньому ринку ЄС. Для України це означає не тільки формальне відкриття ринків, а й готовність домовлятися щодо складних секторів, де інтереси держав можуть зіткнутися.

Прикладом в ефірі була торгівля аграрною продукцією та суперечки з Польщею. Вони не обов'язково заперечують європейську перспективу України, але показують, що спільний ринок створює не лише можливості. Конкуренцію, доступ товарів і захист інтересів виробників доведеться врегульовувати в межах спільних правил.

Ще одна вимога - прийняти права та обов'язки, закріплені в договорах і законодавстві ЄС. Членство означає участь у спільній системі, включно з фінансовими внесками, виконанням погоджених норм і солідарністю у спільних рішеннях. Кандидат не просто отримує переваги, а погоджується діяти за правилами об'єднання.

Переговори охоплюють багато тематичних розділів. Після завершення реформ вступ мають схвалити всі держави-члени. Світлана пояснює, що одностайність є не лише можливістю для однієї країни все заблокувати. Це також інструмент, який дозволяє вимагати від кандидата завершення недостатньо опрацьованих реформ до отримання членства як результату.

Чому перебудуватися має і сам Євросоюз

Україна була не єдиним кандидатом. Разом із нею до ЄС прагнули країни Західних Балкан, Молдова та інші держави з різним статусом. Якщо до 27 членів додати ще кілька країн, ухвалювати спільні рішення за старими правилами стане складніше.

Євросоюз уже мав досвід масштабного розширення 2004 року, коли до нього одночасно приєдналася велика група держав, переважно з колишнього східного блоку. Після цього ЄС зіткнувся з внутрішніми кризами, суперечками навколо євро, міграції та Brexit. За оцінкою, викладеною в ефірі, Союз не встиг повністю адаптуватися до попереднього розширення, тому нове потребувало попередньої реформи.

Україна була найбільшим із реалістичних кандидатів за чисельністю населення. Її вступ мав би значно більший вплив на бюджет, сільське господарство, субсидії та баланс голосів, ніж приєднання невеликої балканської держави. Саме тому навколо України виникало більше дискусій.

Головна внутрішня проблема ЄС: нові кандидати були переважно біднішими за середній рівень Союзу. Розширення збільшує населення й територію швидше, ніж сукупний ВВП, тому середній ВВП на одну людину знижується. Це впливає на розподіл коштів між регіонами та країнами.

Після вступу нові члени отримують доступ до європейських програм підтримки. Якщо бюджетні правила не змінити, частина субсидій перейде до бідніших нових учасників, а нинішні одержувачі можуть втратити частину фінансування. В ефірі згадувалася оцінка, за якою Україна могла б претендувати приблизно на 8 млрд євро прямої підтримки на рік. За наявних проблем із корупцією постало б і питання контролю за використанням цих коштів.

Отже, ЄС мав переглянути політику субсидій, бюджет і спосіб ухвалення рішень. Світлана наголошувала, що така підготовка вже обговорювалася. Але вона потребувала згоди багатьох держав, а тому не могла завершитися швидко.

Навіщо Україні членство

Сенс Європейського Союзу в ефірі пояснюється через чотири свободи внутрішнього ринку: вільне переміщення товарів, послуг, праці та капіталу. Для бізнесу це полегшує торгівлю й роботу в різних країнах, а для людей - працевлаштування та пересування в межах спільних правил і гарантій.

ЄС також перерозподіляє ресурси на користь слабших регіонів, щоб скорочувати економічний розрив усередині спільного ринку. Світлана бачить у цьому не благодійність, а спільний інтерес. Великий внутрішній дисбаланс шкодив би всім, тоді як зростання зарплат, виробництва та купівельної спроможності в бідніших країнах зміцнює весь Союз.

Саме тому Україна може бути для ЄС не лише фінансовим навантаженням. У перспективі її людський потенціал, ринок і економічні можливості здатні підвищити конкурентоспроможність об'єднання. Але цей результат не виникне автоматично в день вступу - до нього ведуть реформи, інвестиції та поступове зближення економік.

2030 рік був можливістю, а не обіцянкою

У фіналі ефіру Світлана назвала 2030 рік найближчим можливим орієнтиром наступного розширення. Водночас вона не подавала його як затверджену дату вступу України. Потрапляння до цієї хвилі залежало від темпу українських змін і від того, чи встигне ЄС реформувати власну систему.

Досвід українців, які після початку повномасштабної війни жили в країнах ЄС, Світлана також вважала частиною майбутньої інтеграції. Люди знайомилися з іншими суспільними нормами, вчилися мови, працювали та змінювали ставлення до законів і відповідальності. Частина з них могла перенести цей досвід до України.

Однак особиста інтеграція в Нідерландах не була гарантією конкретного міграційного рішення, так само як політична підтримка України не гарантувала членства до визначеного року. Головний висновок ефіру полягав у тому, що двері до ЄС не були зачинені. Шлях уже почав формуватися, але пройти його мали обидві сторони: Україна - через реформи, а Європейський Союз - через підготовку до нового масштабу й нової відповідальності.