Оплата навчання для українців: хто вирішував питання знижки у 2023 році

У 2023 році українці в Нідерландах, які планували вступати до закладів вищої освіти, опинилися в невизначеній ситуації. Роком раніше для них діяла знижена оплата, порівнянна зі ставкою для нідерландських студентів. Але державні кошти на продовження цієї підтримки в новому навчальному році не передбачили. Водночас остаточне рішення не було однаковим для всіх: окремі університети, муніципалітети та спеціальний фонд могли допомагати студентам самостійно.

Матеріал відображає ситуацію та заяви станом на 9 серпня 2023 року. У джерелі не було остаточного переліку тарифів і рішень усіх навчальних закладів.

Як працювала знижена ставка

У попередньому навчальному році для українців під тимчасовим захистом застосували нижчу ставку оплати. Замість значно вищої вартості, встановленої для багатьох іноземних студентів, вони могли навчатися за тарифом, близьким до того, який діяв для нідерландців.

За наведеними в ефірі даними, цією можливістю скористалися 540 українських студентів. Для них доступніша оплата стала реальною умовою вступу та продовження освіти, а не просто невеликою фінансовою пільгою.

У новому навчальному році ситуація змінилася. У державному бюджеті не заклали коштів на таку саму загальну підтримку. Ще в лютому асоціація університетів просила уряд продовжити допомогу, зокрема для нових студентів, але уряд не погодився фінансувати знижку на попередніх умовах.

Важливе розмежування: відсутність державного фінансування не означала повної заборони на нижчий тариф. Міністерство залишило навчальним закладам право самостійно вирішувати, чи можуть вони надати українцям знижку за власний рахунок.

Єдиного рішення для всіх університетів не було

Після відповіді уряду кожен університет мав оцінювати власні можливості. На дату ефіру, 9 серпня 2023 року, вісім із тринадцяти університетів повідомили, що не можуть запропонувати нижчу ставку новим українським студентам на наступний навчальний рік.

Водночас для 540 українців, які вже розпочали навчання на пільгових умовах, університети були готові продовжити нижчий тариф ще на рік. Це було важливим, але обмеженим рішенням: воно підтримувало тих, хто вже навчався, проте не гарантувало таких самих умов новим вступникам.

Політика різних закладів могла відрізнятися. Одні були готові застосовувати нижчу ставку, інші планували вищу оплату. Повного переліку рішень усіх університетів у Світлани на момент ефіру ще не було, тому вона не робила висновку, що певний тариф діятиме для кожного українського студента.

Практичний наслідок: абітурієнтові або студентові потрібно було з'ясовувати умови безпосередньо у своєму закладі. Загальної знижки, яка автоматично поширювалася б на всіх, уже не було.

Чому питання було особливо гострим

Світлана звернула увагу не лише на розмір оплати, а й на різницю в доступі до фінансування. Біженці, які отримали інший статус і мали сплачувати повну вартість навчання, могли претендувати на студентський кредит. Українці під тимчасовим захистом такої можливості не мали.

Через це підвищення тарифу створювало для них особливо складну ситуацію. Якщо людина не могла сплатити навчання власним коштом, студентський кредит не ставав для неї запасним варіантом. Саме про цю нерівність говорили асоціація університетів, студентські та громадські організації.

Проблема стосувалася людей, які вже мали освіту або розпочали професійний шлях в Україні, але після переїзду не могли продовжити його в Нідерландах. В ефірі наведено історію Наталії, яка навчалася в музичній академії у Дніпрі, а в Нідерландах працювала прибиральницею в готелі. Вона хотіла знову здобувати освіту та обрала напрям міжнародного бізнесу, щоб у майбутньому бути корисною Україні й розвивати зв'язки між країнами.

Її приклад показував, що питання тарифу безпосередньо впливає на життєву траєкторію конкретної людини. Бажання навчатися саме по собі не усувало фінансової перешкоди.

Муніципальна допомога як окремий шлях

Наталія жила в муніципалітеті Борне, який вирішив підтримати українських студентів власним коштом. За поясненням в ефірі, деякі муніципалітети мали залишок коштів завдяки тому, що витрачали на розміщення менше, ніж отримували. Борне спрямував частину таких ресурсів на освіту українців і закликав інші муніципалітети долучатися.

На дату ефіру ще два муніципалітети вже запросили інформацію про цю ініціативу й розглядали можливість приєднання. Проте це не означало появи загальнонаціональної програми. Допомога залежала від рішення конкретного муніципалітету та наявних у нього можливостей.

Тому місце проживання могло впливати на доступність підтримки. Студент із одного муніципалітету міг отримати допомогу, тоді як в іншому такого механізму не було. Світлана розглядала ініціативу Борне як корисний приклад, який могли повторити інші, але не як гарантоване право кожного студента.

Публічність змінила позицію міністра

9 серпня в нідерландських медіа вийшов сюжет про Наталію та загальну проблему українських студентів. Уже ввечері міністр освіти закликав університети й інші навчальні заклади продовжувати застосовувати нижчий тариф для українців.

Цей заклик не супроводжувався відновленням державного фінансування. У попередньому році на підтримку було виділено близько 3,5 мільйона євро, але в новому бюджеті таких коштів не передбачили. Міністр наголосив, що навчальні заклади мають право самостійно піти назустріч своїм студентам.

Отже, його заява була політичним і публічним зверненням, а не рішенням про єдиний обов'язковий тариф. Університети могли підтримати ініціативу, але практичний результат усе одно залежав від їхнього власного рішення та фінансових можливостей.

Куди могли звертатися студенти

Міністр також закликав самих студентів проявляти ініціативу й просити про допомогу. Першим адресатом мав бути університет або інший навчальний заклад: студент міг пояснити свою ситуацію та запитати, чи можлива знижена ставка або інша форма фінансової підтримки.

Другим можливим шляхом був муніципалітет. Приклад Борне показував, що місцева влада могла знайти власне рішення, хоча жодної гарантії для інших муніципалітетів не було.

Ще одним варіантом у сюжеті названо фінансовий фонд для студентів-біженців. Він також міг допомагати з оплатою, але в ефірі не йшлося про автоматичне фінансування кожної заявки або однакові умови для всіх.

Суть рекомендації: студентам не варто було вважати першу відмову чи відсутність загальної державної програми остаточною відповіддю. Можливості потрібно було перевіряти окремо в навчальному закладі, муніципалітеті та фонді, розуміючи, що кожна з цих структур ухвалює власне рішення.

На момент ефіру ситуація ще швидко змінювалася, а реакція міністра з'явилася того самого дня, що й медійний сюжет. Тому Світлана очікувала подальших відповідей від університетів та інших організацій. Головний висновок полягав у тому, що загальної гарантованої знижки вже не було, але можливість отримати підтримку зберігалася там, де навчальний заклад, муніципалітет або фонд погоджувалися взяти участь.