На початку березня 2025 року в Нідерландах активізувалося обговорення майбутнього українців після завершення тимчасового захисту. Йшлося не про одне готове рішення, а про кілька можливих напрямів: добровільне повернення, перехід на звичайний дозвіл на проживання, тимчасовий перехідний статус або, для тих, хто не обере інший шлях, процедура надання притулку. Світлана Кошек наголошувала, що програми ще розроблялися, тому попередні ідеї не можна було сприймати як уже затверджені правила.
Матеріал відображає попередні законодавчі та програмні обговорення станом на 7 березня 2025 року. Більшість описаних механізмів на дату ефіру ще не були затверджені.
Слухати статтю
Законопроєкти про притулок ще не стали законом
Безпосереднім приводом для ефіру стала новина про те, що законопроєкти міністра Марйолейн Фабер отримали можливість перейти до парламентських дебатів. Це не означало їх остаточного ухвалення. Для набрання чинності вони мали пройти голосування в обох палатах парламенту та подальшу формальну процедуру.
Одна з основних пропозицій полягала в поверненні поділу захисту на два статуси. Окремо мали розглядати людей, яким загрожує індивідуальне переслідування, і людей, які рятуються від війни або загальної небезпеки на певній території. Для другої групи обговорювали тимчасовий дозвіл на три роки з можливістю повторної перевірки безпеки та продовження, якщо небезпека зберігається. Автоматичного переходу до постійного проживання така модель не передбачала, а можливості возз'єднання сім'ї планували обмежити.
Світлана вважала, що така система може породити додаткові спори. Люди намагатимуться доводити не лише загрозу через війну, а й особистий ризик, щоб претендувати на стабільніший статус. Це здатне ще більше навантажити міграційні органи, хоча саме зменшення навантаження називали однією з цілей реформи.
Для українців ця процедура могла стати запасним шляхом, якщо людина не виїхала, не перейшла до спеціальної програми та не отримала іншого дозволу на проживання. Запит на притулок, оформлений під час отримання стікера IND, залишався призупиненим на період дії тимчасового захисту. Водночас участь у майбутній програмі повернення або переходу на інший статус, за інформацією з обговорень, могла вимагати відмови від цього запиту.
Програми створювали разом з українськими громадами
Світлана розповіла про зустріч представників українських громад, організацій та місць компактного проживання. Міністерство хотіло отримати практичний зворотний зв'язок від людей, які постійно спілкуються з українцями та знають їхні потреби. Пропозиції збирали для внутрішнього звіту, який мав стати основою подальшої розробки програм.
На момент ефіру не існувало затверджених сум допомоги, остаточних вимог до учасників чи повного переліку статусів. Попередньо очікувалося, що перші контури програм з'являться навесні, а оголосити їх могли в червні 2025 року. Світлана застерігала від повідомлень, у яких уже називали точні виплати або гарантовані умови: на той час ці параметри ще не були визначені.
Три можливі напрями: допомога з поверненням, можливість залишитися за визначених умов і пробне повернення без негайного остаточного розриву з Нідерландами. Останній варіант обговорювали через те, що рішення людей можуть змінюватися. Хтось захоче спочатку оцінити безпеку, роботу та житло в Україні, а вже потім остаточно вирішити, де жити.
Повернення мало бути не квитком в один бік
Учасники діалогу не вважали одноразову грошову виплату достатньою мотивацією для повернення. Для людей важливішими називали безпеку, житло, гідну роботу, можливість працювати за кваліфікацією та зрозуміле майбутнє для родини. Тому програму повернення бачили як тривалий супровід, а не як видачу грошей і квитка.
Серед ідей звучали спільні українсько-нідерландські підприємства, навчання спеціалістів у Нідерландах із можливістю надалі працювати в Україні, а також підготовка психологів і працівників будівельної сфери. Обговорювали навіть модель, за якої людина бере участь у відбудові житла, в якому потім зможе жити. Світлана підкреслювала, що це були саме пропозиції, а не затверджені проєкти.
Такі програми безпосередньо залежали від безпеки. Люди не захочуть повертатися туди, де тривають обстріли, а компанії не вкладатимуть великі кошти в підприємства та інфраструктуру, які можуть бути зруйновані. Саме тому повернення, інвестиції та відбудову розглядали як взаємопов'язані процеси.
Питання людей з окупованих територій також не зводилося до вимоги повернутися саме до попереднього місця проживання. У розмовах враховували і внутрішньо переміщених осіб, яким може знадобитися нове житло та робота на підконтрольній Україні території. Світлана припускала, що створювати масово різні правила за місцем попереднього проживання було б надто складно, зокрема через труднощі перевірки походження кожної людини.
Для тих, хто залишиться, вирішальним стане самозабезпечення
Для українців, які хотіли залишитися, найімовірнішим шляхом Світлана вважала робочий дозвіл на проживання. Чинні нідерландські вимоги були складними для багатьох працівників із звичайною зарплатою. Тому вона очікувала не створення десятків повністю нових статусів, а окремих винятків або спрощених умов для українців у вже наявних видах дозволів.
Подібні послаблення могли стосуватися дозволу на роботу, вимог до житла або інших вхідних умов. Окремий шлях теоретично міг з'явитися і для самозайнятих та підприємців, але в березні 2025 року підтверджених правил для них ще не було. Це залишалося очікуванням, а не обіцянкою уряду.
Перед звичайними дозволами міг діяти спільний перехідний статус. Його завданням було б дати людям і державним установам час для переходу до різних програм. Тривалість цього періоду ще не була відома. Світлана припускала, що спочатку українці можуть отримати спеціальний тимчасовий документ, а вже протягом його дії перейти на робочий, підприємницький, партнерський або інший відповідний дозвіл.
При цьому можливість залишитися не означала автоматичного права на постійну державну підтримку. Для робочого шляху потрібно було мати дохід і забезпечувати себе. Доходи подружжя, за словами Світлани, зазвичай оцінюють на рівні сім'ї. Для людей, які через вік, інвалідність або стан здоров'я не можуть працювати, остаточного рішення в обговореннях ще не було. Серед можливих варіантів залишалися окремі гуманітарні підстави, перехідні механізми або процедура притулку, але готової загальної моделі не представили.
Мова, професія та участь у суспільстві
Знання нідерландської мови, робота, волонтерство та соціальна інтеграція могли мати значення, але не замінювали юридичних вимог конкретного дозволу. Світлана очікувала розширення мовних курсів, професійної підготовки та програм перекваліфікації. Зацікавленість у таких заходах висловлювали і працівники, і роботодавці.
Якщо людина вирішить залишитися надовго, вивчення мови та інтеграційні вимоги, ймовірно, стануть обов'язковими. Проте точний рівень іспиту та умови на дату ефіру не були встановлені. Так само ще не було зрозуміло, які програми підтримки отримають студенти. Вища освіта в Нідерландах потребує фінансування, а можливості благодійних фондів були обмежені. Світлана сподівалася, що майбутні кошти на інтеграцію охоплять мову й професійне навчання, але сумнівалася, що нову систему встигнуть запустити вже до найближчого навчального року.
Житло, медицина та поступовий перехід до звичайних правил
На державному рівні не існувало правила, за яким українець міг жити в муніципальному розміщенні не більше трьох років. Строк проживання в конкретному об'єкті часто залежав від договору оренди самого муніципалітету, планів ремонту, знесення або іншого використання будівлі.
Світлана очікувала, що людей не виселятимуть раптово, але працюючих мешканців поступово переводитимуть до умов, ближчих до звичайних соціальних норм. Плата за проживання могла зростати, через що частина людей самостійно шукатиме інше житло. Водночас умови різних локацій настільки відрізнялися, що єдиного сценарію для всіх вона не бачила.
Переїзд із муніципального житла до самостійно орендованого помешкання сам собою не позбавляв українця медичного покриття RMO. Воно залежало від статусу тимчасового захисту, а не від адреси проживання. Перехід на інший міграційний статус уже міг створити обов'язок оформити звичайне нідерландське страхування. Припущення про майбутню платність RMO та можливу субсидію Світлана подавала як власне очікування, а не як ухвалене рішення.
Рішення варто готувати заздалегідь
Головна порада Світлани полягала не в тому, щоб негайно вибрати повернення чи остаточне життя в Нідерландах, а в тому, щоб уже продумати обидва сценарії. Коли програми будуть оголошені, часу на рішення може виявитися менше, ніж здається.
Потрібно уявити не абстрактне бажання залишитися, а конкретне життя: де працювати, як оплачувати житло та страхування, де навчатимуться діти, які родинні обставини впливають на вибір і чого бракує для потрібного дозволу. Так само повернення через програму вимагатиме активних дій, якщо людині потрібні робота, житло або професійна підтримка. У березні 2025 року остаточних правил ще не було, але напрям уже ставав зрозумілим: майбутній вибір мав бути добровільним, індивідуальним і пов'язаним із готовністю людини будувати наступний етап свого життя.
