Закриття центру прийому в Утрехті: що сталося і до яких змін готували українців

27 лютого 2024 року в Утрехті тимчасово закрився останній на той момент діючий центр первинного прийому українців у Нідерландах. Причиною стало не припинення програми тимчасового захисту, а переповнення системи розміщення: людей, які вже перебували в центрі, не було куди переселяти, тоді як нові люди продовжували прибувати щодня. В екстреному випуску Світлана Кошек пояснила, що саме закрилося, кого ще могли приймати та які фінансові зміни паралельно обговорювали в парламенті.

Матеріал відображає ситуацію та пропозиції, озвучені у випуску від 27 лютого 2024 року; подальші рішення парламенту й зміни в роботі центрів прийому до його обсягу не входять.

Чому центр припинив прийом

Центр в Утрехті був не постійним місцем проживання, а першим пунктом прийому. За звичайною схемою люди мали провести там один або два дні, відпочити після дороги, а потім переїхати до місця розміщення в одному з муніципалітетів.

На дату ефіру ця схема фактично перестала працювати. Місця проживання були заповнені, тому людей не могли перевести з початкового центру далі. Сам центр був розрахований на 140 місць, але в ніч перед закриттям у ньому ночували 154 людини. За словами Світлани, щодня прибували ще приблизно 50-70 осіб, а звільнення місць майже не відбувалося.

Ключова причина: центр закрили через відсутність вільних ліжок і можливості розселити тих, хто вже прибув. Закриття називали тимчасовим. Відновити прийом планували після того, як з'являться місця для переведення людей і в центрі знову звільняться ліжка.

Водночас передбачити стабільну дату відкриття було неможливо. Світлана припускала, що центр може працювати періодами: приймати обмежену кількість людей, знову заповнюватися та тимчасово припиняти прийом. Також могли з'явитися додаткові обмеження, але на дату ефіру їх ще не було конкретизовано.

Що означав виняток для вразливих людей

У повідомленнях про закриття зазначалося, що вразливі люди й надалі можуть розраховувати на допомогу. Однак точного визначення цієї категорії в матеріалах, на які посилалася Світлана, не було. Тому вона не подавала власне припущення як встановлене правило.

Серед імовірних прикладів вона назвала дітей і людей з інвалідністю, але наголосила на відсутності оприлюднених точних критеріїв. Для інших людей повідомлення фактично означало необхідність самостійно подбати про місце для ночівлі, якщо центр не може їх прийняти.

Це особливо важливо було врахувати тим, хто лише планував приїзд. Можливість отримати тимчасовий захист і наявність гарантованого місця в центрі прийому були різними питаннями. Закриття пункту не означало автоматичного припинення всієї програми, але людина без власного варіанта проживання могла опинитися без місця для ночівлі.

Як змінився склад новоприбулих

Світлана пов'язувала загострення ситуації не лише з кількістю місць, а й зі зміною складу тих, хто приїжджав до Нідерландів. Раніше, за її спостереженнями, серед новоприбулих було більше дітей, людей похилого віку, хворих, людей з інвалідністю та жінок із дітьми. Протягом приблизно пів року перед ефіром дедалі частіше приїжджали молоді чоловіки й жінки, які розраховували працювати.

Сам намір знайти роботу Світлана не вважала проблемою. Її критичне зауваження стосувалося іншого: дефіцитні місця в системі прийому могли займати люди, які мали більше можливостей організувати своє проживання самостійно, тоді як для справді вразливих людей такого вибору могло не бути.

Це була авторська оцінка ситуації, а не оголошений критерій допуску до центру. На дату випуску не повідомлялося, що працездатність або намір працювати офіційно позбавляли людину права на допомогу. Практичне обмеження полягало саме у відсутності місць.

Пошук додаткових місць у муніципалітетах

Після закриття центру муніципалітети закликали відгукнутися та знайти будь-які доступні місця для розміщення. Від цього залежало, чи зможе Утрехт знову виконувати функцію першого пункту прийому.

Проблему не можна було розв'язати лише збільшенням кількості ліжок у самому центрі. Навіть якщо тимчасово прийняти більше людей, без подальшого переселення вони залишалися б там довше, ніж передбачала початкова схема. Тому відновлення роботи залежало від усієї системи розміщення, а не від одного рішення в Утрехті.

Для людей, які мали де жити, ситуація виглядала інакше. Світлана окремо підкреслила, що програма продовжувала діяти, тому наявність власного місця проживання усувала головну практичну перешкоду, про яку йшлося у випуску.

Оплата проживання для тих, хто працює

Паралельно з кризою прийому до парламенту внесли пропозицію скоротити фінансову підтримку українців. Один із ключових пунктів полягав у тому, щоб люди, які працюють, оплачували своє місце в муніципальному житлі.

На момент запису остаточного рішення ще не було. Парламентські дебати очікувалися наступного дня, а розмір можливої оплати не називався. Світлана вважала ухвалення цієї зміни ймовірним, оскільки її підтримували основні партії, але чітко відділяла очікування від уже чинного правила.

Окрема партія запропонувала також зробити платним медичне забезпечення для українців. Ця ідея не мала такої самої широкої підтримки: інші політичні сили називали її несправедливою. Тому можливу оплату проживання та пропозицію щодо медичних витрат не слід було сприймати як одне вже погоджене рішення.

Який висновок був актуальним на дату ефіру

Закриття центру в Утрехті показало, що нідерландська система прийому досягла межі місткості. За оцінкою Світлани, країна прагнула обмежити або зупинити новий приплив людей саме через нестачу місць. Проте це не було рівнозначним закриттю програми тимчасового захисту для всіх.

Практичний висновок стосувався насамперед житла. Людям, які планували приїхати без власного місця проживання, не варто було розраховувати на автоматичний прийом і негайне муніципальне розміщення. Вразливим людям обіцяли допомогу, але точні критерії ще потребували уточнення. Тим, хто вже працював і жив у наданому житлі, слід було готуватися до можливого запровадження плати, водночас пам'ятаючи, що на дату випуску парламентське рішення ще не було ухвалене.