Залишитися, повернутися чи змінити країну: що визначає плани українців у Нідерландах

Безпека в Україні залишається головним чинником, від якого залежить можливість повернення. Проте після кількох років тимчасового захисту рішення українців уже не зводяться лише до питання, коли завершиться війна. Люди працюють, вивчають мову, виховують дітей, створюють соціальні зв'язки й намагаються зрозуміти, чи зможуть побудувати стабільне життя в Нідерландах. У матеріалі, оприлюдненому в серпні 2025 року, Світлана розбирає звіт про подальшу міграцію, інтеграцію та повернення українців.

Матеріал відображає зміст джерела, оприлюдненого 21 серпня 2025 року, та описує оцінки, дані й очікування, актуальні на той момент.

Тимчасовий захист дає час, але не впевненість

На дату джерела дія європейської системи тимчасового захисту була продовжена до березня 2027 року. Це зменшувало потребу українців терміново переїжджати до іншої країни ЄС: вони могли залишатися в державі, яка їх прийняла, на попередніх умовах і за потреби отримувати підтримку.

Водночас продовження тимчасового режиму не давало відповіді на головне довгострокове питання. Роки проживання за цією системою не зараховувалися до п'ятирічного строку, необхідного для постійного статусу. Тому люди могли бути інтегрованими в країну, але не мати зрозумілої перспективи після завершення захисту.

У звіті наголошувалося, що припинення вогню саме по собі не означатиме готовності всіх повернутися. Потрібен час, щоб оцінити безпеку, стан житла та інфраструктури, доступ до роботи, освіти, медицини й соціальних послуг в Україні. Для людей із зруйнованими домівками або з окупованих територій формальна зміна ситуації на фронті не розв'язує питання повернення автоматично.

Чому масовий переїзд Європою малоймовірний

Умови проживання, соціальна підтримка та шляхи до довгострокового статусу відрізняються між країнами. На папері інша держава може здаватися привабливішою. Однак що довше людина живе в одному місці, то більше значення мають не державні виплати, а робота, знання мови, школа дітей і сформоване коло спілкування.

Переїзд часто означає початок інтеграції заново. У країнах, де майбутній статус залежить від кількох років безперервного проживання, вже накопичений період може бути втрачений. Водночас шанси знайти роботу й досягти стабільності зазвичай вищі там, де людина вже знає місцеві правила та має контакти.

Тому, за логікою звіту, масштабна подальша міграція всередині Європи залишалася обмеженою, доки діяв тимчасовий захист. Більшість українців уже оселилися там, де бачать перспективи. Під час війни стабільність для них важливіша за пошук теоретично кращих умов в іншій країні.

Робота сприяє інтеграції, але не завжди дає стабільність

Українці в Нідерландах відносно швидко виходили на ринок праці. Серед тих, хто прибув у першій половині 2022 року, 42% знайшли роботу протягом чотирьох місяців. У пізніших групах цей показник становив близько половини. Однією з причин було право починати працювати одразу в межах тимчасового захисту.

Проте швидке працевлаштування не завжди означало надійне становище. Половина працюючих знаходила роботу через кадрові агентства, ще частина працювала у сфері гостинності. Лише 28% мали постійну роботу, тоді як інші залежали від тимчасових контрактів або роботи за викликом.

З часом ситуація частково поліпшувалася. Зростала погодинна оплата, а частка тимчасових працівників знижувалася. Водночас збільшувалася кількість людей, які поєднували кілька робіт. Це показує подвійну картину: участь у ринку праці розширювалася, але для частини людей фінансова стійкість усе ще вимагала значних зусиль.

Окремою проблемою залишалася робота нижче за кваліфікацію. Для одних вона посилювала бажання повернутися до професійного життя в Україні. Інші вкладалися у вивчення нідерландської мови, визнання диплома та пошук роботи за фахом, а тому ще міцніше пов'язували своє майбутнє з Нідерландами.

Житло може переважити інші успіхи

Більшість українців у Нідерландах продовжували жити в муніципальних місцях розміщення. Напружений ринок житла, висока вартість оренди та відсутність доступних альтернатив у родичів чи знайомих ускладнювали перехід до самостійного проживання. Пріоритету в отриманні соціального житла українці не мали.

Саме житло могло змінити навіть уже сформоване рішення залишитися. Один з опитаних, який раніше планував майбутнє в Нідерландах, почав сумніватися через проблеми з роботою та помешканням. Для нього відсутність допомоги з житлом могла стати причиною повернення.

Це важливе уточнення до розмови про інтеграцію. Робота, знання мови та соціальні зв'язки допомагають укорінитися, але не компенсують відсутність місця для стабільного життя. Житлова проблема впливає і на тих, хто хоче залишитися, і на можливості Нідерландів приймати нових людей.

Діти, мова та особисті зв'язки змінюють перспективу

Соціальні контакти відіграють помітну роль ще на етапі вибору країни. Деякі люди приїхали до Нідерландів за родичами або знайомими, від яких почули про умови життя та доступ до роботи. Після переїзду їхнє коло спілкування не обмежувалося українською громадою.

Більшість опитаних володіли нідерландською на рівні А1 або А2. Вони продовжували вчити мову не тільки заради працевлаштування, а й для комфортнішого повсякденного життя. Родини з дітьми часто вже бачили їхнє майбутнє в Нідерландах і вважали важливим опанування нідерландської. Водночас для них залишалося значущим збереження української мови та зв'язку з Україною.

Чим довше триває перебування, тим більше людина ризикує втратити в разі нового переїзду. Діти звикають до школи, дорослі знаходять роботу, родини формують побут і соціальне середовище. Нідерланди для частини опитаних стали не лише місцем тимчасового прихистку, а країною, де вони вже відчували себе частиною суспільства.

Повернення залежить від конкретного життя, а не одного рішення

Більшість учасників поглиблених інтерв'ю хотіли оселитися в Нідерландах надовго. Вони називали безпеку, стабільність, якість життя, роботу та вже створені зв'язки. Для деяких повернення було практично неможливим через окупацію рідного міста або втрату житла.

Проте досвід однієї жінки показував інший бік вибору. У Нідерландах вона не змогла знайти відповідну роботу та належний догляд за дитиною, тому повернулася до Львівської області. Там не було мовного бар'єра, син міг відвідувати дитячий садок, а вона отримала можливість працювати. Якщо ситуація погіршиться, жінка допускала повторний переїзд до Нідерландів.

Для інших повернення залишалося можливим лише після відновлення безпеки та нормальних умов життя. Важили також родина в Україні й можливість працювати відповідно до освіти та досвіду. Люди старшого віку могли сильніше прагнути повернення через складнішу інтеграцію, тоді як сім'ї з дітьми частіше пов'язували майбутнє з країною, де діти вже навчаються.

Після тимчасового захисту потрібні різні шляхи

У звіті розглядалися альтернативні статуси для тих, хто працює або навчається, добровільне повернення та індивідуальна процедура надання притулку. Але економічні критерії створюють окремий ризик: люди, які не можуть забезпечувати себе самостійно, можуть залишитися без доступного довгострокового рішення.

Найвразливіше місце: звичайні робочі або навчальні дозволи не підходять усім. Люди з проблемами здоров'я, інші вразливі групи та сім'ї зі школярами можуть потребувати перехідного періоду. Інакше саме ті, кому найважче повернутися та повторно інтегруватися в Україні, ризикують першими втратити захист.

На дату джерела остаточні правила ще не були визначені. Загальний висновок розбору полягав у тому, що тимчасова система вже переростала свій початковий задум. Після кількох років життя рішення про майбутнє залежало не від одного чинника, а від поєднання безпеки, статусу, житла, роботи, дітей і особистих зв'язків. Навіть можливе припинення вогню не могло швидко повернути мільйони людей до зруйнованих домівок, тому готувати довгострокові рішення потрібно було завчасно.