Напередодні парламентських виборів 2023 року нідерландська політика опинилася в незвичній ситуації: виборці в опитуваннях називали бажаним прем'єром Пітера Омтзігта ще тоді, коли він не представляв окрему партію з відомою широкій публіці програмою. Його стрімка популярність стала приводом поговорити про роль особистості в системі, де громадяни формально обирають не главу уряду, а партії та їхніх представників.
Матеріал відображає політичну ситуацію та передвиборчі опитування, які обговорювалися в ефірі 19 вересня 2023 року, до парламентських виборів у Нідерландах.
Слухати статтю
Не президент, а парламентська система
Світлана починає з принципового розмежування: сильна чи приваблива особистість може впливати на вибори, але стійкість держави не повинна залежати лише від того, хто саме очолює уряд. На її погляд, добре влаштована система має не дозволяти одній людині завдати країні значної шкоди.
У Нідерландах виборці не голосують безпосередньо за прем'єр-міністра. Вони обирають партії до Другої палати парламенту. Уже після виборів партії домовляються про коаліцію, яка повинна мати парламентську більшість. Партія з найбільшою підтримкою отримує сильну позицію під час формування уряду, а її провідний кандидат може стати прем'єром.
Саме тому одна людина не може керувати окремо від партійної та коаліційної конструкції. Навіть переможцю необхідно домовлятися з політичними силами, які мають інші програми, інтереси та погляди. У цьому Світлана бачить одну з переваг нідерландської демократії: різні учасники контролюють одне одного, а рішення проходять кілька етапів обговорення й затвердження.
Чому вибори стали нестандартними
До 2023 року Марк Рютте чотири строки очолював уряд. У Нідерландах немає обмеження на кількість строків прем'єра, оскільки це не посада, яку громадяни обирають прямим голосуванням. Якщо партія знову висуває того самого лідера й отримує достатній вплив, він може залишатися на чолі уряду.
Однак останні урядові періоди, за оцінкою Світлани, принесли багатьом виборцям розчарування. Вона згадує скандали, помилки, популістські рішення, невиконані обіцянки та ситуації, у яких відповідальні люди не отримували належних наслідків. Коаліційні компроміси також призводили до того, що ухвалені рішення помітно відрізнялися від передвиборчих заяв.
Після падіння кабінету й оголошення Рютте про відхід почалося масштабне оновлення. Керівники кількох партій також відмовилися від подальшої участі. У політичному просторі з'явилися нові лідери, об'єднання та партії. Замість звичного суперництва давно відомих сил виборці побачили швидку зміну рейтингів і кілька реальних претендентів на перше місце.
Як маленькі партії стають помітними
Створити партію в Нідерландах відносно нескладно, але провести її до парламенту значно важче. Новій силі потрібно пояснити виборцям, хто за нею стоїть, чого вона прагне і чому її обіцянкам можна довіряти. Для цього потрібні публічність, організація та ресурси. Уже на цьому етапі може виникнути залежність від людей, які фінансують політичний старт і очікують певного результату.
Навіть одне місце у Другій палаті, однак, дає партії публічну трибуну. Її представник може брати участь у дебатах, оцінювати законопроєкти й демонструвати виборцям свою компетентність. Один голос зазвичай не визначає результат ухвалення закону, але переконливі виступи роблять політика та його партію впізнаваними.
Так розвивалася, зокрема, Фермерсько-громадянська партія BBB. Маючи невелике представництво у Другій палаті, вона активно проявила себе під час фермерських протестів, а згодом посіла перше місце на виборах до Першої палати. Її приклад показав, що партія, яку спочатку не сприймають як центрального гравця, може швидко стати бажаним партнером для інших сил.
Водночас швидке зростання не гарантує тривалої підтримки. Світлана згадує партію, рейтинг якої різко зріс під час пандемії завдяки протесту проти обмежень, але на наступних виборах знову впав. Тому навколо BBB також виникало питання: чи перетвориться протестна хвиля на стабільну політичну силу, чи підтримка зменшиться після зникнення гострого емоційного приводу.
Чому Пітер Омтзігт став винятком
Особливість Пітера Омтзігта полягала в тому, що суспільна довіра спочатку була пов'язана саме з ним, а не з новою партійною програмою. Раніше він входив до CDA, але конфліктував зі своєю партією та коаліцією після того, як разом із колегою розкривав серйозні проблеми навколо скандалу з виплатами. Він не погодився замовчувати виявлене, вийшов із партії та певний час залишався незалежним депутатом.
Після падіння уряду виборці знову згадали про нього. В липневому опитуванні Омтзігта називали найкращим кандидатом на посаду прем'єра, хоча на той момент він не мав власної партії. Це створило парадокс: люди вже довіряли конкретній людині, але ще не знали, з якою програмою та командою вона піде на вибори.
У серпні Омтзігт створив нову партію. За наведеним в ефірі опитуванням від 7 вересня їй прогнозували 27 місць у парламенті. Для порівняння, VVD, яка мала 34 місця, в тому самому зрізі отримувала прогноз на 26. Партія, якої ще зовсім недавно не існувало, відразу стала претендентом на перше місце.
Причина довіри: виборці бачили в Омтзігті політика, який відкрито говорив про проблеми всередині влади та виносив незручні факти на публічне обговорення. Його популярність виросла з репутації, сформованої попередніми діями, а не лише з передвиборчої реклами. Проте Світлана звертає увагу і на зворотний бік: на момент стрімкого зростання рейтингу багато людей ще не бачили повної програми нової партії.
Особистість привертає увагу, але вибирають партію
Нідерландські партії, які розраховують на високий результат, заздалегідь показують, кого висунуть на посаду прем'єра. Це допомагає уникнути ситуації, коли виборець підтримує програму, але лише після голосування дізнається, хто може очолити уряд. Найчастіше кандидатом стає лідер партії, хоча перед виборами 2023 року були й інші конструкції.
BBB, наприклад, представила кандидатом на посаду прем'єра Мону Кейзер, тоді як лідерка партії Каролін ван дер Плас вирішила залишатися першим номером партії, але не претендувати на керівництво урядом. GroenLinks і PvdA об'єднали сили та запросили Франса Тіммерманса, який до цього працював на європейському рівні. VVD після відходу Рютте пішла на вибори з новою лідеркою Ділан.
Опитування показували, що ставлення до кандидата та підтримка його партії не завжди збігаються. Наприклад, PVV мала значну кількість місць, але понад половина опитаних у наведеному ефірі дослідженні не вважала Герта Вілдерса придатним для посади прем'єра. Отже, відомий лідер може мобілізувати прихильників партії, але водночас ускладнювати її участь у коаліції.
Після голосування значення особистих симпатій ще більше обмежується необхідністю домовлятися. Для більшості у Другій палаті потрібно 76 зі 150 місць. Велика партія може залишитися поза урядом, якщо її позиції несумісні з програмами потенційних партнерів, тоді як менша сила здатна увійти до коаліції завдяки прийнятнішій позиції.
Виборчі теми та мінливі рейтинги
У представленому в ефірі опитуванні найважливішою темою для виборців були біженці та імміграція. Вона випереджала інфляцію і вартість життя. Далі йшли ринок житла, охорона здоров'я та клімат. Пріоритети помітно відрізнялися залежно від політичного напряму: праві виборці більше зосереджувалися на імміграції, а ліві - на кліматі.
Проте уряд після виборів мав працювати не лише з інтересами однієї групи. Коаліційна система змушує враховувати середню картину та шукати рішення між протилежними запитами. Саме тому передвиборча обіцянка однієї партії не обов'язково стає політикою в первісному вигляді.
Рейтинги в той період змінювалися майже щодня. На них впливали нові кандидати, об'єднання партій, публічні заяви й конкретні рішення чинних міністрів. Поява партії Омтзігта зменшила прогнозовану підтримку BBB, а оголошення інших кандидатів також не завжди давало партіям очікуване зростання.
Історія Омтзігта показувала реальну силу особистої репутації: одна людина могла за кілька тижнів змінити весь передвиборчий розклад. Але остаточний результат усе одно залежав не тільки від популярності кандидата. Виборцям належало оцінити програму, а партіям після голосування - сформувати працездатну більшість. Для Світлани саме поєднання помітних особистостей із системою взаємного контролю робить нідерландську політику повільною, складною, але стійкішою до одноосібних рішень.
