Інтеграція без втрати професії: як українців планували готувати до роботи в Нідерландах і відбудови України

У квітні 2024 року в Міністерстві соціальної політики та зайнятості Нідерландів обговорювали, як допомогти українцям повернутися до повноцінного професійного й суспільного життя. Йшлося не про один готовий проєкт, а про загальну стратегію: мовне навчання, працевлаштування, визнання кваліфікацій, захист працівників і підготовку до різних майбутніх сценаріїв. Світлана Кошек, яка брала участь у зустрічі, наголошувала, що інтеграція потрібна не лише тим, хто хоче залишитися в Нідерландах. Здобуті знання та досвід можуть знадобитися і в іншій європейській країні, і після повернення в Україну.

Матеріал відображає обговорення та пропозиції, озвучені в ефірі 6 травня 2024 року після зустрічі в міністерстві 17 квітня 2024 року. Частина описаних програм на той момент лише розроблялася або обговорювалася.

Різним людям потрібна різна підтримка

За два роки після початку повномасштабної війни ставлення державних установ до становища українців помітно змінилося. Якщо спочатку рішення готували повільно, то навесні 2024 року робота, за спостереженням Світлани, стала предметнішою. Міністерства, українське посольство та представники української спільноти обговорювали вже не лише загальні потреби, а й окремі групи людей та перешкоди, з якими вони стикаються.

Одна група - люди, які досі не працюють і майже не беруть участі в суспільному житті. Причини можуть бути різними, тому завдання полягало не в примусі, а в тому, щоб з'ясувати, що саме заважає людині рухатися далі. Тривале очікування без навчання, роботи та соціальних контактів може погіршувати її стан і звужувати майбутні можливості.

Інша група - працівники, які приїхали за обіцянками безкоштовного житла та заробітку, але опинилися в залежності від недобросовісного роботодавця. Вони можуть не знати своїх прав і боятися скаржитися, адже разом із роботою ризикують втратити житло. Таким людям потрібні не тільки перевірки роботодавців, а й безпечний шлях до кращої, стабільнішої роботи.

Є також фахівці, які в Україні мали професію та досвід, але в Нідерландах працюють значно нижче своєї кваліфікації. Світлана вважала важливим не допустити, щоб роки тимчасового захисту перетворилися для них на втрату знань і професійного рівня. Водночас люди, які через здоров'я чи інші тяжкі обставини потребують тривалої підтримки, не повинні оцінюватися за тією самою логікою.

Інтеграція не дорівнює рішенню залишитися

У цьому обговоренні інтеграція означала здатність самостійно жити, працювати, навчатися та взаємодіяти із суспільством. Вона не зобов'язує людину назавжди залишатися в Нідерландах. Хтось використає місцеву освіту й досвід для подальшого життя тут, хтось переїде до іншої країни, а хтось повернеться та працюватиме над відбудовою України.

Основний принцип: час не має бути втрачений. Якщо людина роками не працює або переходить на роботу, де поступово втрачає попередні навички, це шкодить їй незалежно від майбутнього місця проживання. Тому підтримка мала допомогти не просто знайти будь-яку зайнятість, а за можливості повернутися до професійного розвитку.

Це стосується і дітей та молоді. Світлана звертала увагу на подвійне навантаження школярів, яких батьки одночасно залишають у нідерландській та українській школах через страх, що після повернення їхню освіту не визнають. В умовах війни й переїзду така схема може лише посилювати стрес. Окремою проблемою була вартість подальшого навчання: за наведеними на зустрічі результатами опитування, значна частина українських школярів і студентів ризикувала перервати освіту, зокрема через нестачу коштів.

Мова на роботі та коротке донавчання

Одним із головних напрямів залишалися мовні курси. У різних муніципалітетах вони були організовані нерівномірно: десь система працювала добре, а десь доступу до навчання майже не було. Обговорювали розширення програм, додаткове фінансування та можливість зберігати безкоштовний доступ для українців.

Окрема ідея стосувалася роботодавців. Їм могли допомагати організовувати мовні заняття безпосередньо на робочому місці, а працівникам - дозволяти частково навчатися в робочий час. Це мало зменшити конфлікт між необхідністю заробляти та потребою вивчати мову.

Для кваліфікованих фахівців пропонували розвивати короткі модулі замість обов'язкового повторення повного багаторічного курсу. Після оцінювання диплома можна було б визначити, яких саме знань бракує для нідерландських вимог, і доопрацювати лише ці блоки. На дату ефіру це було напрямом розробки, а не загальнодоступною готовою програмою.

Також розглядали досвід окремих проєктів, у яких люди починали працювати ще до повного визнання диплома, а формальне підтвердження кваліфікації завершували пізніше. Подібні приклади вже існували в освіті, дошкільних закладах і медицині, але ще не становили єдиної системи для всіх професій та регіонів.

Як знайти роботу за своїм реальним рівнем

Перешкодою може бути не тільки мова або диплом, а й нерозуміння нідерландського ринку праці. Назви посад та межі відповідальності часто не збігаються з українськими. Людина може називати себе бухгалтером, хоча її досвід відповідає місцевій адміністративній роботі з фінансовими документами. Це не робить професію гіршою, але змінює пошукові запити, вимоги до навчання та перелік відповідних вакансій.

Тому обговорювали інструкції про складання резюме й мотиваційного листа, пояснення назв посад, відеоматеріали та персональну професійну орієнтацію. Соціальні центри й тематичні зустрічі мали допомагати оцінити наявні навички, побачити суміжні професії та зрозуміти, як перейти до іншого напряму, якщо попередня робота більше не підходить.

Світлана радила користуватися такими зустрічами вже тоді, коли вони з'являються на місцевому рівні. Проте вона не представляла всі озвучені ініціативи як гарантовані послуги: частина програм лише обговорювалася, а позитивний досвід окремих муніципалітетів ще планували поширювати.

Стажування як міст до постійної роботи

Роботодавці, особливо невеликі компанії, нерідко не розуміли статусу українців, строків дії документів і своїх обов'язків. Одні через це відмовляли кандидатам, інші могли користуватися їхньою необізнаністю. Тому інформаційні матеріали готували не лише для працівників, а й для компаній, які розглядають найм українських спеціалістів.

Одним із можливих рішень називали пробні стажування. За аналогією з програмами реінтеграції для інших груп людина могла б певний час отримувати підтримку та проходити практику, а роботодавець - оцінити її роботу без негайного довгострокового зобов'язання. Після успішного періоду стажування могло завершитися трудовим договором. Поширення такої моделі на українців на той момент лише передали на подальше обговорення.

Світлана окремо пояснювала, що тимчасова низькооплачувана робота сама собою не ганьбить кандидата. Нідерландський роботодавець може зрозуміти, чому після переїзду людина працювала прибиральницею, а згодом повернулася до офісної професії. Більше запитань може викликати тривала перерва без роботи. Водночас повертатися до зайнятості після довгого простою буває складно, тому поступове входження через практику може бути кориснішим за вимогу відразу працювати повний тиждень.

Захист від трудової експлуатації

Учасники зустрічі обговорювали, як допомогти людям, залежним від посередника чи роботодавця. Контроль порушень залишається завданням трудової інспекції, але для самого працівника першочерговим може бути перехід на безпечну й постійну роботу. Якщо людина впевнена, що після звернення не опиниться без доходу та житла, їй легше вийти з експлуатаційної ситуації.

Для цього потрібні доступні соціальні центри, зрозуміла інформація про трудовий договір, оплату, податки, відпустки, лікарняні, звільнення та установи, до яких можна звернутися. Під час ефіру Світлана показувала державні матеріали українською мовою про роботу й доходи, безпеку праці, оцінювання дипломів та регульовані медичні професії. Її головна порада полягала в тому, щоб працівники знали свої права незалежно від того, планують вони професійне зростання чи свідомо обирають фізичну працю.

Досвід, потрібний і Нідерландам, і Україні

Під час зустрічі називали напрями, які можуть бути важливими для післявоєнної відбудови: будівництво, міське планування, логістика, транспорт, енергетика, інформаційні технології, освіта, соціальне управління, психологічна допомога та фізична реабілітація. Посольство готувало докладніші переліки затребуваних професій, але в ефірі вони ще не були завершені.

Обговорювалася й можливість спрямовувати частину фінансування відбудови на освіту студентів, які обирають пов'язані з нею спеціальності, та поєднувати їх із нідерландськими компаніями, що працюватимуть над українськими проєктами. Це могло б дати студентам практичний досвід і перспективу працевлаштування, але також залишалося ідеєю, а не оголошеною програмою.

Повернення, за логікою розмови, не мало означати, що людину просто залишать саму після завершення захисту. Спочатку потрібні безпечні умови, а потім - підготовка, досвід і допомога з працевлаштуванням. Так само для життя в Нідерландах недостатньо лише бажання залишитися: після переходу до самостійної оплати житла, страхування та інших витрат людині знадобиться стійкий дохід.

Саме тому Світлана закликала використовувати доступний час для інвестицій у себе. Мова, підтверджені навички, місцевий досвід і розуміння своїх трудових прав не визначають наперед, де людина житиме. Вони дають їй більше свободи, коли доведеться обирати власний шлях.