Тимчасовий закон про прийом українців після завершення директиви ЄС

Нідерланди готували окремий тимчасовий закон для прийому переміщених осіб з України після завершення дії європейської директиви. В ефірі від 11 березня 2024 року Світлана Кошек розбирає парламентські дебати та запропоновані поправки. Йдеться не про негайне скасування захисту чи примусове повернення, а про правову основу, яка мала визначити подальше розміщення, підтримку та поступовий перехід українців до самостійного життя.

Матеріал відображає зміст ефіру від 11 березня 2024 року, записаного напередодні запланованого парламентського голосування. Описані внески, строки та поправки на цю дату ще не були остаточно затверджені.

Навіщо потрібен окремий закон

Європейська директива встановила спільні межі, у яких держави ЄС мали надати переміщеним українцям доступ до житла, медичної допомоги та роботи. Водночас конкретні правила кожна країна впроваджувала у власному законодавстві. У розборі Світлана наголошує, що передбачений строк саме цієї директиви був обмежений, тому після 4 березня 2025 року могла знадобитися інша європейська правова конструкція.

Це не означало, що ЄС узагалі не міг ухвалити нове рішення щодо українців. Проте новий документ міг бути як докладним, так і рамковим, залишаючи державам значну свободу. Саме тому Нідерланди заздалегідь готували власний закон, який міг би запрацювати після завершення чинної на той момент системи.

Без спеціального регулювання люди теоретично могли б звертатися до звичайної процедури притулку. Для нідерландської міграційної системи це створило б велике навантаження, адже звичайна процедура передбачає індивідуальний розгляд обставин кожної людини. Групове рішення, яке застосовувалося до українців у межах тимчасового захисту, у такій процедурі вже не працює.

Головна мета законопроєкту: не допустити масового переходу українців до перевантаженої системи притулку та зберегти для них окремий правовий режим на перехідний період.

Окремий режим не дорівнює звичайному притулку

Під час дебатів обговорювали, чому українці перебувають в інших умовах, ніж люди у звичайній процедурі притулку. Серед відмінностей називали можливість одразу працювати, вільніше пересуватися та відвідувати Україну. Звичайні шукачі притулку таких можливостей не мають і часто живуть у складніших умовах, поки очікують індивідуального рішення.

Водночас пряме порівняння українців із нідерландцями з невисокими доходами також визнали неповним. Деякі політики звертали увагу, що людина з роботою в муніципальному розміщенні не платить звичайну оренду, комунальні витрати та медичну страховку, тому після обов'язкових витрат у неї може залишатися більше коштів. У відповідь звучав аргумент, що переважна частина українців живе не в окремих квартирах, а в колективних умовах, які не можна прирівнювати до нормального самостійного житла.

Саме в цьому контексті в дебатах часто використовували поняття нормалізації. Оскільки війна затягнулася, українців уже не розглядали лише як людей, які ненадовго приїхали та швидко повернуться. Законодавці обговорювали довшу перспективу, у якій ті, хто працює і має достатній дохід, поступово братимуть на себе більше звичайних витрат.

Плата за проживання не стала орендою

Одна з центральних дискусій стосувалася внеску мешканців муніципальних локацій. Пропозиція полягала не у звичайній орендній платі, а у відшкодуванні частини сервісних витрат, зокрема на воду, електроенергію та опалення. В ефірі називалася сума 105 євро на місяць з дорослого, але не більш як за двох дорослих у сім'ї. З дітей плату брати не планували.

Перетворити цей платіж на оренду не захотіли через правові наслідки. Якщо мешканець стає орендарем, починають діяти правила захисту оренди, вимоги до житла, обмеження на переселення без згоди та можливе право на житлову субсидію. Крім того, локації дуже різняться: десь люди мають окремі приміщення, а десь лише спальне місце у великій кімнаті. Визначення різної орендної плати для кожного типу розміщення потребувало б складної та дорогої системи.

Окремо розглядали витрати на харчування в локаціях, де мешканцям централізовано надають готову їжу. Причиною такого формату можуть бути умови пожежної безпеки або відсутність можливості облаштувати кухні. Якщо доросла людина працює та має достатній дохід, їй могли нараховувати близько 250 євро на місяць за харчування. Разом із сервісним внеском максимальна сума для сім'ї з двох дорослих могла становити приблизно 710 євро на місяць.

Індивідуальну відмову від харчування Світлана вважала складною для практичної реалізації. Менеджерам довелося б постійно перевіряти, хто працює вдень або вночі, хто їсть на локації, а хто не користується їжею. На її думку, рішення, найімовірніше, ухвалювали б для всієї локації або окремої визначеної групи, якщо адміністрація погодиться організувати такий облік.

Достатній дохід залишився невизначеним

Платити внески мали не всі мешканці, а лише дорослі з достатнім доходом від роботи. Проте на дату ефіру саме це поняття не мало остаточного визначення. Під час обговорення звучали різні варіанти: дохід вище суми внеску, певний прожитковий мінімум або інший встановлений поріг.

Це особливо важливо для людей із нестабільними контрактами, неповним робочим днем або роботою через агентства. В одному місяці людина може заробити достатньо, в іншому - значно менше або нічого. Окремим відкритим питанням залишалися молоді працівники від 18 до 21 року, для яких рівень мінімальної оплати відрізняється від оплати старших працівників.

Передбачалося, що інформація про доходи надходитиме від органу, який отримує дані від роботодавців, а муніципалітети визначатимуть право на допомогу та обов'язок сплачувати внесок. Але порядок щомісячного перерахунку, повернення переплат, стягнення боргів і врахування сімейного доходу ще потребував розробки. Тому Світлана очікувала складного початку і не вважала швидке впровадження реалістичним.

Для людей без роботи або без достатнього доходу, зокрема через хворобу чи інвалідність, запропонований внесок не мав застосовуватися. Це було принциповою умовою обговорюваної системи, хоча точні критерії ще не затвердили.

Медичне страхування поки не включили

Під час дебатів також пропонували, щоб працевлаштовані українці частково оплачували медичне обслуговування за аналогією з нідерландськими мешканцями. Однак такий внесок не можна було просто додати до закону про прийом українців. Для цього довелося б змінювати систему медичного страхування та враховувати різні розміри субсидій.

Тому на дату ефіру питання не стало частиною цього законопроєкту. Його могли порушити знову пізніше, але конкретного рішення ще не було. Це важливо відрізняти від переходу на звичайний дозвіл на проживання: після такого переходу людина втрачає право на безоплатне муніципальне розміщення і самостійно організовує житло, страхування та інші звичайні умови життя.

Працевлаштування і зловживання безоплатним житлом

Окреме занепокоєння викликали агентства з працевлаштування, які рекламували роботу в Нідерландах разом із безоплатним муніципальним житлом. Це створювало ситуацію, коли система, призначена для людей, які рятуються від війни, могла використовуватися для залучення працівників з інших країн.

У відповідь уряд представив коротке дослідження прибуття людей в Утрехті. За згаданими в ефірі результатами, чоловіки, які приїхали переважно заради роботи, становили близько третини дослідженої групи. Частина депутатів вважала тижневе спостереження недостатнім і вимагала продовжити дослідження.

Світлана також звернула увагу на відповідальність роботодавців. Якщо роботодавець запрошує працівника з іншої країни, питання житла не повинно автоматично перекладатися на муніципальну систему прийому. Водночас люди, які вже самостійно прибули, зареєструвалися, а потім знайшли роботу, перебувають в іншій ситуації.

Інша проблема полягала в тому, що українці не завжди знали свої трудові права. Робота через посередника або оформлення фактичних трудових відносин як підприємницької діяльності може позбавити людину захисту, який має найманий працівник, зокрема оплати лікарняних і відпустки. За словами Світлани, справжня самостійна діяльність можлива, але її не слід плутати з роботою на одного фактичного роботодавця під виглядом підприємництва.

Строк закону і умова безпечного повернення

Початковий проєкт передбачав дію закону протягом одного року, з березня 2025-го до березня 2026 року. Під час дебатів запропонували не обмежувати його наперед однією датою, а пов'язати завершення з моментом, коли безпечне повернення в Україну стане можливим.

На дату ефіру це залишалося пропозицією перед голосуванням. Не було й остаточного визначення того, як саме оцінюватимуть безпеку. У парламентській дискусії виходили з того, що таке рішення потребуватиме європейського рівня, а сам факт переговорів або зменшення інтенсивності війни ще не дає автоматичної відповіді для всіх регіонів і всіх людей.

Примусово відправляти до України чоловіків за ознакою віку чи військового обов'язку нідерландська влада не планувала. Урядовий представник пояснював, що Нідерланди не братимуть на себе перевірку українських правил щодо кожної людини та не сортуватимуть отримувачів захисту за статтю або віком.

Навіть після появи безпечніших умов повернення пов'язували передусім із добровільним рішенням і відбудовою. Самої відсутності бойових дій недостатньо для масового повернення, якщо людям немає де жити та працювати. Тому в ефірі майбутній рух додому розглядався разом зі створенням житла, робочих місць і нормальних умов життя в Україні.

Законопроєкт, який обговорювали в березні 2024 року, був спробою підготувати Нідерланди до довшого періоду невизначеності. Його напрям був зрозумілим: зберегти окремий режим для українців, не переводити їх масово до звичайної процедури притулку та поступово збільшувати участь працевлаштованих мешканців у власних витратах. Але строки, критерій достатнього доходу, порядок нарахування внесків і остаточна тривалість закону на дату ефіру ще залежали від голосування та подальшої практичної розробки.