Захист для громадян третіх країн з України: суперечливі судові рішення і 28 днів невизначеності

На 4 вересня 2023 року в Нідерландах завершувався тимчасовий захист для частини людей, які втекли від війни в Україні, але не мають українського громадянства. Вони опинилися у складній ситуації: держава вирішила припинити їхній спеціальний статус, суди по-різному оцінили законність цього рішення, а муніципалітети не були готові залишити людей без житла. Світлана Кошек пояснила, які варіанти тоді мали ці люди, чому остаточної відповіді ще не було і навіщо тим, хто хотів залишитися, важливо було своєчасно захищати свої права.

Матеріал відображає ситуацію та оцінки, викладені в ефірі 4 вересня 2023 року. Згадані строки, судові процеси й поради належать до того періоду та не описують подальші рішення.

Кого стосувалося припинення захисту

Йшлося про громадян третіх країн, які до повномасштабної війни жили в Україні, а потім виїхали до Нідерландів разом з іншими біженцями. Українського паспорта вони не мали, однак певний час користувалися тимчасовим захистом на підставі того, що прибули з України.

Станом на дату ефіру для них завершувався строк дії цього статусу. Подальша ситуація залежала від дій конкретної людини. Хтось уже подав заяву на звичайну процедуру притулку. Хтось оскаржив рішення про припинення захисту та виселення. Ті, хто нічого не зробив, отримували 28 днів, щоб залишити країну або звернутися по допомогу з виїздом.

Цей строк не означав, що правова суперечка завершена. Навпаки, саме тоді вона загострилася: різні суди дали протилежні відповіді на питання, чи могла Нідерландська держава самостійно припинити тимчасовий захист цієї групи.

Чому судові рішення суперечили одне одному

На початку серпня суд розглянув справу громадянина Танзанії, який оскаржував припинення тимчасового захисту. За викладом Світлани, суд визнав, що держава могла ухвалити таке рішення. Після цього заявник продовжив оскарження вже у вищій інстанції.

Наприкінці серпня інший суд розглянув справи трьох людей, серед яких були громадяни Індії та Марокко, і дійшов протилежного висновку. Логіка цього рішення полягала в тому, що тимчасовий захист запроваджувався на європейському рівні, а отже, окрема держава не могла самостійно припинити його для цієї категорії людей.

Так виникла ситуація, у якій люди з подібними обставинами могли отримати різні результати залежно від конкретної справи. Одне рішення підтримувало позицію держави, інше ставило під сумнів саме її право достроково припинити захист. Очікувалося, що остаточніший орієнтир має дати вища судова інстанція. У розмові згадувалося, що рішення могли отримати приблизно до листопада, але на дату ефіру його ще не було.

Ключова невизначеність: припинення статусу вже почалося, хоча єдиної судової позиції щодо його законності ще не сформувалося. Саме тому рішення окремої людини нічого не робити могло мати серйозні наслідки.

Що відбувалося з розміщенням

Паралельно держава мала вирішити, де житимуть люди, які подали заяви на звичайний притулок. За словами Світлани, відповідальний за питання притулку посадовець Ерік ван дер Бург тривалий час домовлявся з муніципалітетами про поступове переселення таких заявників із місць для українських біженців до таборів системи притулку. Для цього готували окремий план.

Після нового судового рішення підхід довелося переглядати. Людям дозволили залишатися у своїх локаціях протягом 28-денного періоду, відведеного на виїзд. Це мало дати час, щоб розібратися з правовими наслідками суперечливих рішень.

Деякі муніципалітети заявили, що не виселятимуть людей навіть за відсутності чіткої загальнодержавної відповіді. Їхня позиція була практичною: якщо людину просто виставити з місця проживання, вона може опинитися на вулиці, після чого муніципалітету все одно доведеться реагувати на проблему бездомності.

У Гронінгені говорили про кілька десятків людей, яких не збиралися змушувати виїжджати. В Ейндговені вирішили залишити майже сотню мешканців, поки триває судовий розгляд: якщо суд зрештою дозволить їм залишитися, передчасне виселення буде важко виправити. Арнем також посилався на принцип гостинності та небажання залишати людей просто неба.

Таким чином, на практиці становище залежало не лише від судового процесу, а й від рішення конкретного муніципалітету. Єдиного підходу до виселення на той момент не було.

Які дії обговорювалися для тих, хто хотів залишитися

Для людей, які вирішили повернутися, протягом відведеного періоду залишалася можливість запросити допомогу з організацією виїзду. Але тим, хто хотів залишитися в Нідерландах і не погоджувався з припиненням захисту, Світлана радила не чекати пасивно.

Порада на дату ефіру: подати заперечення проти рішення та одночасно попросити дозволити залишитися в країні на час розгляду справи. Для цього існувала окрема процедура, з якою могли допомогти адвокати. За відсутності доходу людина мала сплачувати лише обмежений власний внесок за юридичну допомогу.

Сенс такого кроку полягав не в гарантії позитивного рішення, а в тому, щоб зафіксувати незгоду та отримати можливість дочекатися висновку вищого суду без негайного виїзду. Світлана припускала, що подальше рішення може вплинути одразу на ширшу групу людей, адже всі вони опинилися в подібному правовому становищі.

Вона також передавала загальну обережність, яка звучала в цій дискусії: не варто поспішати з діями, наслідки яких потім неможливо буде повернути назад. Для муніципалітетів це означало не виселяти людей до остаточного прояснення, а для самих мешканців - не пропустити можливість формально оскаржити рішення.

Що ця справа показала про швидкі рішення

Світлана розглядала ситуацію не лише як проблему окремої групи, а і як приклад наслідків поспішної державної політики. Рішення про припинення захисту ухвалили швидко, однак його практичні та правові наслідки виявилися недостатньо узгодженими. Після суперечливих судових постанов уряд і муніципалітети мусили терміново вирішувати, як діяти далі.

У цьому контексті особливого значення набули незалежні суди. Рішення органів влади не ставало остаточним лише тому, що держава вже оголосила свою позицію. Суд міг погодитися з нею або визнати, що вона суперечить вищим правовим нормам. Саме тому очікування рішення вищої інстанції було важливим не тільки для окремих заявників, а й для всієї групи.

Справа також змінила увагу адвокатів до становища біженців з України без українського громадянства. За спостереженням Світлани, раніше багато юристів не хотіли заглиблюватися в цю тему, вважаючи, що українським біженцям і так надають достатній захист. Суперечка навколо громадян третіх країн показала, що всередині загальної системи є складні групи, права яких потребують окремого захисту.

Захист має враховувати не лише паспорт

Світлана висловила чітку особисту позицію: люди, які справді втекли від війни, заслуговують на захист незалежно від громадянства. Якщо людина жила в Україні та через війну втратила дім і звичне життя, відмова лише через відсутність українського паспорта видається їй несправедливою.

На 4 вересня 2023 року остаточної відповіді ще не існувало. Суди сперечалися щодо повноважень держави, муніципалітети намагалися не допустити бездомності, а самі люди мали обирати між виїздом, процедурою притулку та оскарженням. У такій ситуації найважливішими були терпіння, своєчасні юридичні дії та очікування рішення, яке мало визначити спільний підхід до всієї групи.